Головна сторінка » Блоги » Блог mynizhyn_admin » Коли я чую слово «реформи», моя рука тягнеться до пістолета

Коли я чую слово «реформи», моя рука тягнеться до пістолета

31 Березня 2017 12:02   Переглядів: 677
Теги: юрій павелко, блог, реформи
Подобається Рейтинг поста: 0
І не тому, що я противник якихось змін до законодавства, які вели б до поліпшення життя нашого народу. Ні, розумні і виважені, обдумані і еволюційні переміни нам потрібні. А тому, що саме цим словом прагнуть прикрити і глибоку економічну і політичну кризу, що триває майже 25 років, і невдачі багатьох спроб покращити становище.
 
Якщо беззастережно дивитись, слухати і читати наші офіційні засоби масової інформації, то висновок можна зробити такий: трудящі вимагають реформ ! Вони просто волають, їх вимагаючи. Вони не можуть без них жити, ждуть не діждуться, коли владні структури облагодіють їх черговим указом, постановою або законом. Ні для кого не секрет, що люди давно стомились від безгрошів'я і безробіття, від високих цін на товари і комунальні послуги. Та наші ЗМІ переводять все в одну площину і твердять тільки: ре-фор-ми! їх початок припадає десь на 1990рік, коли озвучили доповідь Шаталіна- Явлінського «500 днів переходу до ринкової економіки». А ще у нас різкий поворот відбувся після проголошення курсу «Шляхом радикальних економічних реформ» президента /1.Кучми у Верховній Раді 11 жовтня 1994 р.
 
Офіційні ЗМІ також не відкидають той факт, що ми зайшли у дикий нецивілізований ринок з усіма його атрибутами , а саме: швидким збагаченням купки олігархів, компрадорської буржуазії і кримінальних елементів при масовому збіднінні трудящих і мінімальному соціальному захисті, варварському ставленню до природи і природних багатств.
 
Згадується карикатура із іноземного гумору, бачена ще в 60-і роки: перед товстим пихатим чоловіком стоїть худий згорблений інтелігент в окулярах. Товстий говорить йому: « А, так у вас вища освіта ?Добре, беру вас до себе двірником! Заодно навчите мене читати.»
 
З роками курс на «дикий капіталізм» ставав все більш очевидним і неухильним. Ій-бо, комуністи раніше набагато менше говорили про настання світлого майбутнього, ніж реформісти з числа бувших політиків і урядовців говорили про переваги ринкової економіки. На початку 80-х років розмови про світле майбутнє і зовсім, здавалося, затихли. Тим паче , що наступну кризу можна вважати закономірною, «запрограмованою» ще в період застою, бо в багатьох далекоглядних людей вже тоді було відчуття, що те благополуччя якесь хитке і воно може закінчитися. Тому і початок перебудови наші люди зустріли схвально, бо сподівалися на усунення недоліків. Та й коли розпочався період так званих реформ, люди у своїй більшості розуміли, що старого життя не повернеш, що багато труднощів - об'єктивних, від них нікуди не дітися, їх треба перетерпіти і пережити. Але знецінення трудових заощаджень - це вже був ніби нахабний заборонений прийом, як удар нижче пояса. Після нього мало хто зміг стати рівно на повен зріст.
 
Латинське слово «реформо» означає: поліпшую, перетворюю, а коли немає суттєвого покращення, то вже недалеко і до антиреформ.
 
При переліку негативів нашого сьогодення у центральних ЗМІ на першому місті стоять все-таки економічні проблеми, а потім уже згадується морально психологічний стан в сім'ях. Мається на увазі, очевидно, що як тільки запрацює виробництво, зменшиться безробіття-то і настрій у людей миттєво поліпшиться. Проте процес пішов набагато глибше. Якщо навіть почне потроху оживати наша горезвісна економіка, де дійсно було багато затратних малоефективних підприємств, то моральний підйом відбудеться не скоро.
 
Люди , що виходять з акціями протесту на вулиці і площі наших міст, приїздять до столиці, мітингують під стінами Верховної Ради і Кабміну, образно кажучи, шукають зовнішнього ворога в особі районних і обласних адміністрацій, народних депутатів чи виконавчих структур. Проте таких людей - лічені проценти. Та багато людей, знов таки образно кажучи, шукає внутрішнього ворога в особі сусідів, знайомих, а то й родичів або членів своєї родини. І в знеціненні вкладів люди часто звинувачують не економічні кризи, гіперінфляцію початку 90-х , а одне одного, частіше молоді - старших за те , що зберігали зароблені кошти на ощадкнижках.
 
А на запитання, що треба робити, щоб хоч якось покращити становище, вийти з системних криз і тим самим зменшити соціальну напругу в суспільстві, у наших офіційних засобів масової інформації, політичних оглядачів і представників владних структур завжди є одна готова відповідь:працювати ! Просто працювати працювати і працювати. Та хотілось би доповнити цю сентенцію: і не робити помилок! Або хоча б звести їх до мінімуму. Щоправда, це вже стосується не так простих пересічних громадян, як законодавчих і виконавчих структур, тобто наших керманичів, а також «інженерів людських душ» від офіційних засобів масової інформації, адже в першу чергу від вірності їх рішень і суджень залежить, як ми будемо 
рухатися далі: чи поступово зводитися на ноги і виходити на свою дорогу, без зайвих слів і риторики, чи продовжувати і далі експериментувати, витрачаючи багато даремних зусиль. Щоб не трапилось, як у байці І.А.Крилова про мартишку і чурбан,де бажання трудитися хоч відбавляй, але це не дає ніяких результатів і тільки стомлює нерозумне створіння.
 
Заголовку статті прошу не лякатися. Він не зовсім оригінальний, бо фраза «коли я чую слово культура, я хапаюсь за пістолет» приписується комусь з німецьких главарів, та насправді належить просто персонажу твору письменника Ганса Йоста.
 
Юрій Павелко
 
Додати в: