17 Вересня 2018
4597
17-го вересня відзначають День рятівника України. Вони рятують із води, вогню, сніжних заметів, зруйнованих будівель і автомобілів, що потрапили в ДТП, гасять пожежі, знешкоджують боєприпаси
Одна з головних особливостей родини Павлових – це надвідповідальне ставлення до своєї професії.
Знайомтесь: Сергій Володимирович Павлов - начальник пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби Спеціального авіаційного загону оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (САЗ ОРС ЦЗ) ДСНС України, Тетяна Михайлівна – офіцер запасу, начальник пошуково-рятувальної групи, їхня донечка Єкатєріна Сергіївна Павлова - бортмеханік-рятувальник вертолітної авіаційної ескадрильї.
Знайомтесь: Сергій Володимирович Павлов - начальник пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби Спеціального авіаційного загону оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (САЗ ОРС ЦЗ) ДСНС України, Тетяна Михайлівна – офіцер запасу, начальник пошуково-рятувальної групи, їхня донечка Єкатєріна Сергіївна Павлова - бортмеханік-рятувальник вертолітної авіаційної ескадрильї.
Цю дружню родину в авіації вже звикли називати династією.
Сергій Володимирович з родини військових, своє дитинство провів біля літаків. Тому вибору іншого, ніж літати, не було, бо з дитинства марив небом. У 1982 році закінчив суворовське військове училище та вступив у авіаційне.
Літав на літаках дальньої авіації, далі, з розпадом Союзу, продовжував служити на льотних посадах вже на території України, служив у 199-у окремому далекорозвідувальному авіаційному полку (ВЧ 13656), потім - ВЧ А -22 49, де проходив службу на посаді начальника служби радіоелектронної боротьби, на ТУ-22-Р у складі екіпажу здійснював розвідувальні польоти в інтересах України. Також виконував у складі екіпажу польоти на АН-30.
Літав на літаках дальньої авіації, далі, з розпадом Союзу, продовжував служити на льотних посадах вже на території України, служив у 199-у окремому далекорозвідувальному авіаційному полку (ВЧ 13656), потім - ВЧ А -22 49, де проходив службу на посаді начальника служби радіоелектронної боротьби, на ТУ-22-Р у складі екіпажу здійснював розвідувальні польоти в інтересах України. Також виконував у складі екіпажу польоти на АН-30.
Згодом наш полк перейшов до Міністерства з надзвичайних ситуацій, яке «забрало нас під своє крило». Нині займаю посаду начальника пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби. В штаті 45 чоловік. Служба має оновитися новими літальними апаратами - Super Puma EC (Эйч) 225, і штат незабаром зросте до 70 осіб.
Приходить молодь - і радує те, що служба в авіації стає престижною. Скажу відверто, що професія рятувальника небезпечна і потребує від людини, яка хоче займатись цим ремеслом, багатьох характеристик. Це і фізична сила, і надлюдська витривалість, і моральна стійкість, і міцне здоров’я, і вміння не втрачати голову в екстремальних ситуаціях. А оскільки рятувати людей доводиться в умовах усіх чотирьох стихій - води, вогню, землі й повітря - то небезпечна вона ще й для життя самого рятувальника.
І працювати рятівниками повинні йти ті, хто відчуває покликання до цієї справи, - розповідає Сергій Володимирович.
Зі своєю дружиною Тетяною Сергій Павлов познайомився ще в курсанські роки на контрольно-пропускному пункті авіаційного училища. Вона писала дипломну роботу, навчаючись в Калінінградському політехнічному університеті.
-Я прийшла за книгою в бібліотеку авіаційного училища. Стрункий, симпатичний Сергій вразив своєю серйозністю та безмежною закоханістю небом, і я теж закохалася в небо. Побравшись, наша молода родина військових їздила по гарнізонах. Коли були в Осетії, я почала виконувати стрибки з парашутом, - ділиться Тетяна Михайлівна.
Після професійної підготовки Тетяну Павлову у 1994 році призначають на посаду укладача парашутів. Відтак тендітна жінка з вольовим характером з рядової дослужилась до офіцера. Нині вона начальник пошуково - рятувальної групи. Тетяна Михайлівна поламала загальноприйняті стереотипи про те, що рятувальник - це суто чоловіча професія. Вдягнувши форму, ця тендітна жінка-офіцер не боїться брати на себе величезну відповідальність за життя українців.
На її рахунку 1 тис. 510 стрибків з парашутом, і це тільки офіційних.
Знайомство з небом у Єкатєріни Сергіївни розпочалося з раннього дитинства. Вона та її сестричка Анастасія завжди разом з батьками, які у вільний від роботи час відвідували аероклуби. Відтак свій перший стрибок з парашутом дівчина здійснила в 14 років.
Нині на її рахунку тільки офіційних стрибків – 503. На запитання, які відчуття переживає в небі, Катя відповідає: «Ви не уявляєте, яка там краса! Небо, сонце… А коли лечу, то мрію та загадую бажання. І головне дивитись на висотомір, щоб не пропустити висоту».
Нині на її рахунку тільки офіційних стрибків – 503. На запитання, які відчуття переживає в небі, Катя відповідає: «Ви не уявляєте, яка там краса! Небо, сонце… А коли лечу, то мрію та загадую бажання. І головне дивитись на висотомір, щоб не пропустити висоту».
Закінчивши Ніжинську гімназію №16, де Катя навчалась у класі з фізико-математичним поглибленням, вступила на факультет соціальної роботи та практичної психології НДУ ім. Гоголя. Після закінчення все ж не зрадила мрії, бо вона хотіла, як тато і мама, літати та рятувати. Спочатку працювала на посаді старшого інструктора парашутно-десантної підготовки в пошуково-рятувальній і парашутно-десантній службі.
На даний час обіймає посаду бортмеханіка-рятувальника у вертолітній авіаційній ескадрильї, літає у складі екіпажу у якості оператора лебідки. Піднімає потерпілих на борт. До речі, чоловік Каті Іван Володимирович Кириченко теж авіаційник. Він бортовий технік вертольоту МІ – 8.
На даний час обіймає посаду бортмеханіка-рятувальника у вертолітній авіаційній ескадрильї, літає у складі екіпажу у якості оператора лебідки. Піднімає потерпілих на борт. До речі, чоловік Каті Іван Володимирович Кириченко теж авіаційник. Він бортовий технік вертольоту МІ – 8.
Цієї весни Єкатєріну Павлову номінували у міському конкурсі «Жінка року». «Чесно кажучи, не думала, що такого достойна», - зазначає скромно під час розмови. А потім, трішки посміхаючись, додає: «Та все-таки достойна. Стільки емоцій позитивних пережила, познайомилась з іншими жінками року, з деякими й досі підтримую дружні стосунки».
«Траплялися якісь курйозні чи небезпечні ситуації, які запам’ятались , - запитую у Павлових, - і чи є в рятівників свої забобони?».
На що голова сімейства відповів: - Іще ніхто не створив математичну формулу розкриття парашута – він відкривається хаотично. Будь-який несприятливий потік повітря - і парашут може завернутись, тому в нас завжди за плечима є запасний. А от щодо забобонів, то, звісно, вони є. От, наприклад, 13 чоловік не повинно бути на борту та стараємося не літати і не стрибати в п’ятницю 13-го. Про курйози намагаємось не говорити.
Тетяна Михайлівна додає: «Вражаючою є робота на морі, коли здійснюється штурмове десантування. Тоді ми стрибаємо без парашутів. Так здійснюємо й парашутне десантування в море, а море буває різне - інколи спокійне, а інколи штормове!».
Майже за 20 років персоналом пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби САЗ ОРС ЦЗ ДСНС України приборкано десятки стихій, врятовано безліч життів, за що неоднарозово були відзначені. Проте не відзнаки прикрашають цих «янголів». Головним показником їхньої професійності є якісно виконана робота та врятовані людські життя. А нагороди – це лише частка до того найбільшого подарунку - щирого слова «дякую» від своїх співвітчизників!
Тож удачі вам та мирного неба! Щоб кількість злетів рівнялась кількості посадок!
Спілкувалася Тетяна Марченко
фото автора
