Свої незвичні здібності Людмила Попова з Макошине Менського району виявила несподівано. Торік, ударившись скронею, притулила до неї монетку, щоб не було синця. Та й забула. Поралася в хаті. Тільки згодом здивовано помітила, що монета ще й досі на скроні тримається
Свої незвичні здібності Людмила Попова з Макошине Менського району виявила несподівано. Торік, ударившись скронею, притулила до неї монетку, щоб не було синця. Та й забула. Поралася в хаті. Тільки згодом здивовано помітила, що монета ще й досі на скроні тримається.
Заради експерименту почала прикладати монети на інші місця – теж тримаються. Важчі предмети – ложки, виделки, ножиці – також.
– Узяла стару праску, більше двох кілограмів вагою, поклала її над грудьми та й ходжу по кімнаті – не падає! – розповідає Людмила Андріївна. – Внучка моєї подруги сказала, що це в мене якісь здібності відкрилися. Тоді сфотографувала це диво мені на згадку. Для чого мені цей дар і куди його застосовувати, я не знаю. Якби в молодості, то, може б, розвивала його якось чи людей лікувала. А зараз? Ну, якщо Бог дав, то, мабуть, для чогось потрібно.
Людмила Попова 38 років пропрацювала в Макошинському тубсанаторії стоматологом. Ця мила тендітна жінка завжди залишалася оптимісткою по життю. Навіть коли її знайомі відмовляли від складної операції на серці, зібрала сумку і сама, без будь–якої підтримки і супроводу поїхала до Києва. Це було 35 років тому.
Життя посилало їй важкі випробування: поховала батька, через деякий час помер у 36 років від хвороби єдиний син. Згодом і чоловік полишив цей світ. А торік Людмила Андріївна поховала свою маму, яка прожила аж 100 років.
Тепер залишилася сама. Жінка, попри все, не втратила віри ні в Бога, ні в життя, ні в людей.
– Я читаю багато різної наукової літератури, вивчаю астрологію, нумерологію, освоюю різні вправи по роботі з біополем. А щоб мозок працював, он роздрукували мені з підручника англійської мови словник, тож тепер вчу. Заходжу в наш макошинський магазин і кажу: «Heppy new year!», тобто вітаю з Новим роком, – сміється Людмила Андріївна.
Улітку вона їздить на велосипеді, порається на городі та в садку. Квіти дуже любить.
– Ось, дивіться, цикламен квітне вже пару років безперестанку, – показує жінка. – Я його вже вмовляю, щоб хоч трохи відпочив, бо загине.
Людмила Андріївна не виглядає на свої, як сама каже, «70 з хвостиком». Доглядає за собою, робить зачіску і макіяж, намагається завжди бути гарною і життєрадісною. Бо так попросив у сні її синочок.
– Не знаю, як я то все пережила. Може мій дивний дар – це такий Божий захист. Бо і хвороб чимало маю, і душа зболена. А я для чогось живу, – ділиться жінка.
