Якщо для звичайного жителя будь-якої з колишніх радянських республік відповідь на це запитання буде досить проста – «Горбачов розвалив», то для професійних істориків однозначної відповіді немає
Чому розпався Радянський Союз? Якщо для звичайного жителя будь-якої з колишніх радянських республік відповідь на це запитання буде досить проста – «Горбачов розвалив», то для професійних істориків однозначної відповіді немає. І бути не може. Й не тому, що їм так хочеться.
Доступ до маловідомих документів, особистого листування політиків, свідчення наближених до керівництва СРСР осіб і безліч інших джерел дають вченим стільки матеріалу, що з нього можна виліпити не одну наукову теорію. Тому й не дивно, що в пресі час від часу з’являються теорії і про американську спецоперацію по руйнуванню Радянської «імперії зла», і про змову всередині країни, і, навіть, про вплив надприродних сил.
21-22 квітня обговорити проблему розпаду Радянського Союзу на науковому рівні зібралися історики з України (з Києва, Львова, Запоріжжя, Полтави, Херсону, Ужгорода, Сімферополя та інших міст), Польщі, Білорусії, США та Росії. Місцем проведення наукової конференції «Крах Радянської імперії: анатомія катастрофи» став Ніжинський державний університет імені М. Гоголя. Співорганізаторами її стали Білоруський державний педагогічний університет імені М. Танка, Варшавський університет, а також Телавський державний університет ім. Я. Гогебашвілі. Історики не обмежилися рамками десятиліття – періоду Перебудови і власне розпаду СРСР, а пішли далі, торкнувшись проблем і подій від приходу до влади в Російській імперії більшовиків та створення Радянського Союзу до сучасності, в тому числі і проблем розвитку пострадянських країн і, що особливо важливо, російсько-українських відносин.
Конференція тривала два дні. Перший – це було пленарне засідання, другий – робота секцій та круглий стіл на тему «Історія України очима сучасних російських істориків».
Пленарне засідання включало в себе доповіді істориків щодо найбільш актуальних проблем, які вплинули на розпад Радянського Союзу. Одні лише назви доповідей говорять самі за себе. Ось їх перелік:
- Мироненко Віктор Іванович, керівник Центру українських досліджень Інституту Європи Російської Академії Наук, головний редактор журналу «Сучасна Європа» - «Радянська імперія чи Російська революція? Спроба системно-контекстуального аналізу російсько-українських відносин новітнього часу»
- Дорошко Микола Савович, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка – «Як Росія розвалила Радянський Союз».
- Орлова Тетяна Володимирівна, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка – «Причини краху радянської моделі розвитку в країнах Східної Європи».
- Бойко Олександр Дмитрович, професор Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя – «Перебудова в СРСР: уроки для сучасної України»
- Латиш Юрій Володимирович, доцент Київського національного університету ім. Т. Шевченка – «Чому розпався СРСР? Підходи та концепції в сучасній історіографії».
- Киридон Петро Васильович, професор Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Короленка – «Номенклатурний супровід комуністичною спілкою молоді України функціонування органів влади в умовах повоєнного двадцятиріччя (1945 – середина 1960-х років)»
- Штейнле Олексій Федорович, доцент Запорізького національного університету – «Неформальна структура номенклатури УРСР (1950-і – початок 1980-х років)»
- Мятліцкая Валянціна Міхайлаўна (Республіка Білорусь, Гомель), Беларуская Рэспубліканская Археаграфічная комісія, член Археаграфічнай камісіі Дэпартамента па Архівах Міністэрства юстыцыі Рэспублікі Беларусь – «Чарнобыльскі фактар нарастання пратэстнага руху на Гомельшчыне ў пач. 1990-х гг.».
- Матеуш Камьонка (Республіка Польща, Краков), магістр політології Інституту політології Університету педагогічного в Кракові – «Характер и факторы трансформации экономики Украины после распада СССР и ее сотрудничество с Польшей».
Першого дня істориками були висловлені кілька нестандартних і цікавих ідей. По-перше, це слова Віктора Мироненка про те, що Радянський Союз не був імперією, адже у нього не існувало поділу на метрополію, частину яка поглинала всі ресурси, і колонії, які ці ресурси віддавали (порівняння – Великобританія, яка була метрополією і її колонії в Америці, Ариці, Індії тощо). По-друге, це слова Юрія Латиша про те, що дивним був не розпад Радянського Союзу, а те, що він так довго існував. По-третє — це думка Олексія Штейнле про те, що Радянський Союз проіснував так довго завдяки неформальним механізмам пристосування суспільства до існуючих умов; коли ж радянська система перестала задовольняти потреби номенклатури, радянських чиновників, вони просто дозволили їй померти.
Круглий стіл, який відбувся наступного дня, був присвячений проблемі оцінки історії України російськими істориками. Від їх імені говорив Віктор Мироненко, керівник Центру українських досліджень Інституту Європи Російської Академії Наук, головний редактор журналу «Сучасна Європа».
Про Віктора Івановича Мироненка варто розповісти окремо. Народився він в Чернігові в 1953 році, навчався в Ніжинському, а потім Чернігівському педагогічному інститутах, після служби в армії почав свою політичну кар`єру. Був депутатом Верховної Ради тоді ще Української РСР, депутатом і членом Президіуму Верховної Ради СРСР, очолював ЦК ВЛКСМ, тобто Комсомол. Він і зараз є соратником і навіть другом Михайла Горбачова, який “розвалив” СРСР, тобто на власні очі бачив як припиняв своє існування Радянський Союз, не з книжок і чуток, а був безпосереднім учасником багатьох подій того часу. Зараз, як визгадувалося, він працює в Інституті Європи Російської Академії Наук.
Про ставлення росіян, навіть істориків, до України яскраво свідчить історія Віктора Мироненка про те, як він потрапив до Інституту Європи Російської Академії Наук. Коли його запитали, яку тему він буде досліджувати, Віктор Іванович відповів, що історію України. І відразу почув у відповідь: “Так ми ж вивчаємо Європу!”.
За словами Віктора Івановича абсолютна більшість росіян ніколи не були в Україні, не знають про неї майже нічого і вважають, що вона нічим від Росії не відрізняється. Більше того, величезний вплив на їх свідомість і ставлення відіграє телебачення, яке й формує громадську думку і ставлення людей до подій. Так як 90% весь вільний час проводить біля телевізора (навіть Михайло Горбачов це робить), то іншої реальності, крім тієї, яку показують по російському телебаченню у них немає.
Цікава і його точка зору відносно сучасного конлфікту між Росією та Україною. На його погляд і Крим, і Донбас — це втрачені території. Жоден російський уряд, навіть найдемократичніший, не зможе сказати своєму народу: “Це була помилка, ми повертаємо ці території”. Повномасштабна війна те навряд чи буде вирішенням проблеми. Більше того, навіть якщо якимось дивом ці території Україна поверне, їх відбудова потребуватиме таких фінансових витрат, що завалить економіку всієї України за кілька місяців.
А от винними в анексії Криму та війні, за словами Мироненка, винні, перш за все, керівники України. Про проросійські настрої на цих територіях знали всі, знали давно, але за 25 років нічого не робили. Жоден президент, жоден уряд не намагався схилити політичну орієнтацію цих людей на бік Києва. Цим, звичайно ж скористалася Росія, яка після Помаранчевої революції 2004 року, всерйоз стривожилася. Наслідки недалекоглядності наших політиків ми бачимо зараз.
