"Як можна спокійно жити, коли навкруги така несправедливість? Зробили з мене овоча"

До редакції mynizhyn.com звернулась жителька Ніжина з проханням про допомогу. Жінка вже давно зневірилась та почала сумніватися в справедливості та чесності правоохоронних органів. 

Чоловік Тетяни Анатоліївни Шекери 19 вересня 2014 року на пішохідному переході потрапив під колеса автівки. Юрій Володимирович дивом залишився живий, переніс численні операції. 

Уже 3-й рік, за словами жінки, ведуться слідчі дії, результату по справі немає ніякого. Коштів на лікування Юрія Шекери пішло багато, а допомоги від винуватця ДТП майже не надходило.

 

Ми вирішили поспілкуватись із Тетяною Анатоліївною та детально розібратись у цій ситуації.

 

- Тетяно Анатоліївно, розкажіть, як ваш чоловік потрапив у ДТП?

Юрій їхав від дочки, няньчив внуків. Вийшов із маршрутного таксі. Їх було троє, хто вийшли з автобуса, мій чоловік ішов останнім. На вулиці Прилуцькій, переходячи дорогу по пішохідному переходу, його збила машина, яка їхала зі сторони Хвилівки. 

 

Питала у водія - винуватця ДТП: “Про що ти думав? Куди “летів”? Зупинився, уважнішим був би”. Він мені: “Я зрозумів, що тут автівки зупиняються, ходять люди”. Він, напевно, не подумав, що мчав на повній швидкості. Це було близько 9-ї години вечора, було вже темно. П'яним водій не був, може з фарами якась проблема була, що не бачив, не спрацювало дальнє світло чи ще щось. Не знаю. Але чоловіка мого збили.

 

 

Працівники “швидкої” казали, що думали мертвого забирати. Було безліч травм: і черепно-мозкова травма з забоєм головного мозку, відкритий перелом правого й лівого стегна, закрита травма грудної клітки, органів черевної порожнини та багато іншого. Судмедексперт, коли глянув на травми, дивувався, як Юрій живим залишився. 

 

Із Ніжинської центральної міської лікарні був відразу госпіталізований до реанімаційного відділу, тиждень там лежав. Нам давали 1% із 100%, що чоловік виживе, що переночує ніч живим. Але, на їх подив, переночував. Далі почалося лікування…

 

 

19 жовтня йому зробили ПХО (первинна хірургічна обробка) переломів та ран, далі проводились операції на ногах, протишокова терапія, довго лежав під крапельницею.

 

Його поки виходили тут, у Ніжині.. Був весь побитий, забиті нирки. Ноги були повністю розбиті зверху донизу. Без сліз не можна було глянуть. Як покалічили, а відповідати за це ніхто не хотів. 

 

8 жовтня ми вже перевелись до Чернігівської обласної лікарні та лікувалися там. 

 

На даний момент у лівій нозі в нього стоїть пластина до коліна й зверху, права нога майже вся в залізній пластині, не своя. Там був відкритий перелом, кістки всі вилізли назовні. Лікарі все збирали по частинах. До сих пір ми робимо перев'язки, рана сочиться. Їздимо до Чернігова й досі, перевіряємось. 

 

Як сказав нам лікар у Чернігові, організм не приймає метал, який встановили чоловікові. Треба, щоб пройшов час, знову можуть оперувати - витягуватимуть пластини. 

 

Лікувалися й народними методами: білі домашні яйця, кальцій… Лікували, як могли.

 

Я відразу найняла адвоката, щоб той займався нашою справою. Вів один слідчий, потім, видно, хтось на нього поскаржився, що затягує кримінальні справи. Забрали в нього нашу справу й передали іншому. 

 

У січні в чоловіка перекомісія групи була, я прийшла до відділку, щоб довідку взяти, що дійсно було ДТП. Прийшла, бачу, вже інший слідчий веде справу. Змінилося троє слідчих, кожен нібито вивчає справу, якій вже 3-й рік пішов, а результату нема ніякого. Мають бути якісь зміни за такий проміжок часу, а їх немає. До сих пір триває досудове розслідування. 

 

Ми дзвонили на “гарячу лінію” до Національної поліції в Чернігівській області, отримали від них навіть письмову відповідь на наш запит. На даний час у кримінальному провадженні слідчі призначили акт технічної експертизи. Уже скільки часу минуло, як вони її призначили. 

 

Перший рік проводився слідчий експеримент (було це весною), з'ясовували де стояла машина, коли гальмував водій. Мій зять, сват, рідний брат зятя поїхали перевіряти заміри (усі є водіями), нам було не до того, бо були в лікарні. Сказали, що все правильно міряли, зробили тоді справу на совість. Єдине, що було нормально зроблене.

 

Я розумію, що нічого швидко не робиться. Але співпраці ніякої не бачу, бажання теж. Убиває наповал тільки те, що немає ніякої допомоги. Наче знущаються тільки.

 

Приїжджав у лікарню в Чернігів перший слідчий, розмовляв із чоловіком, брав у нього свідчення. Після цього й не спілкувались із ним, інших слідчих і в очі не бачили.

На відтворенні подій питали, хто може показати, як потерпілий переходив пішохідний перехід. Адвокат на це сказав, що як би чоловік не переходив, хоч лежачи чи танцюючи, це пішохідний перехід. Водії мають пропускати пішоходів. 

 

Здивувало мене, коли в хлопця того відразу забрали права, а потім, як з'ясувалося, їх йому невдовзі й повернули (почула випадково, як в лікарні з кимось розмовляв та радів приємній звістці). Запитала тоді в слідчого, чому віддали. А той мені: “По новим законам, не летальний випадок був же, людина жива. Віддали, але їздить не має права”. А хто там перевірятиме, чи їздив він, чи ні. На “гарячій лінії” сказали, що права повертати права правоохоронці не мали. 

 

Зверталися ми й в страхову компанію, де застрахована машина винного водія. Як з'ясувалося, той їздив автівкою по довіреності, машина на когось іншого була оформлена. Страхова компанія пояснила нам, якби було рішення суду, вони могли б виплатити нам компенсацію з коштів винних, оскільки водій їхав на чужій машині. Але рішення суду немає, тому не отримали ні копійки. Чому так довго затягується слідство, не розумію.

 

На даний момент я підтримую зв'язок із адвокатом, той тільки руками розводить. Каже, що не може зробити так, щоб розслідування вгору пішло. Його справа захищати людей, доводити невинність. Усе залежить від слідчого. Коли буде суд, тоді він може вплинути на хід справи. 

 

Нічого не кажуть (згорьовано зітхає). Я дзвоню до слідчого 3 дні, а він чи то відключає виклик, чи то не бере слухавку, чи “поза зоною”. Може цю справу вже комусь іншому передали, я не знаю.

 

 

Він нікуди не тікав, бо нікуди було. Провіз тоді Юрія на капоті 30 метрів, тільки тоді чоловік і впав з машини. 

 

 

Перший тиждень допомагали. Водієві тому, коли збив, 21 рік був, молодий. Тоді в автівці з ним ще один парубок сидів, напевно, товариш його. Може забалакались і не помітив тоді чоловіка. Такого лиха зробив, і досі розплачуємось. 

 

1 тижня заплатили нам 12 тисяч за лікування, щось допомагали. Але надовго їх не вистачило. Зараз навіть і не цікавляться, не бачили вже Юрія й в очі, що з ним зробили. Не приходять, не дзвонять, вибачень ніяких не було за весь цей час.

 

Питали в нас, навіщо найняли адвоката. Мати того водія сказала, що краще б ми за ці гроші, за які адвоката найняли, придбали ліки (вона мені в лікарні дзвонила). А я їй: “У вас совість є якась? Мій адвокат коштує дешевше, ніж ваш. Може б ваші гроші, які на адвокатів пішли, на лікування чоловіка витратили.” Вона й замовкла.

 

Казали, що мій чоловік сам винен, сам вибіг на проїжджу частину, кинувся під машину. Було помітно, що Олег, той горе-водій, змінював свої показання, давав нові, хитрував. У нас показання не змінювались, а в того хлопця, що збив, вже інші. 

Водій виправдовувався, що їхав обережно по дорозі, швидкість не перевищував, їхав 50 км/год. Але при зіткненні було зафіксовано 71 км/год. Отже, їхав десь 80-90 км/год.

 

Витратили майже 90 тисяч. Тільки за рік 11 операцій було. Продали дачу, брали кредити, борги. Лікування продовжується й зараз, перев'язкам кінця-краю не видно. Якби не підтримка та допомога близьких, не знаю чи витримала б. Зараз на дрібні покупки, чесно кажучи, не беру навіть товарні чеки в аптеці. 

 

Перший рік я звільнилась з роботи, бігала по лікарнях. І морально, і фізично було важко, коли лежачим був. Гроші збирали з кожного по нитці, допомагали і сусіди, і рідні, і співробітники. Дякую всім, хто допоміг.

 

З 8 жовтня 2014 по 27 грудня того ж року лежали в Чернігові. У червні 2015 знову перебували там, були в Чернігові 2 тижні. З 1 вересня 2015 по 17 чи 18 (зараз згадати не можу) жовтня були там останній раз. Потім були вже вдома. 

Ви знаєте, там такі лікарі в Чернігові, словами не передати. У них золото, а не руки, від Бога. Для нас усе намагались зробити і лікарі, і медсестри, і санітарки. Такі всі добрі. Усе розкажуть, пояснять. Їм ми вдячні дуже.

 

 

1 рік був зовсім лежачий, рухався мало. У лікарні на табуретці спала біля нього, не відходила. Такі болі були страшенні… 10-12 хвилин лише спав. Лікар мені каже: “Ви приляжте на ліжко поряд, відпочиньте. Я не буду навіть нікого сюди класти”. А як я можу заснути, коли він усього кілька хвилин спить, коли боляче йому.

 

Потім трохи відійшов уже. На Новий Рік приїхали додому, у Чернігів поїхали вже в червні. Усе чернігівське відділення бігло на нього тоді дивитись. Він трохи вже прийшов у себе, поправився, вилюднів. Вони й не пізнали його, дивувались: “Юро, це Ви?”. 

 

Чоловік мій тоді:”Я, напевно, вам так тут насолив, що всі біжите й дивитесь, як у зоопарку.” Я кажу:”Ні. Ти просто був тоді таким страшним. Трохи вилюднів, так люди тебе не впізнали. “ 

 

Ми тоді місяць пролежали в загальній палаті, лікар нас потім перевів до двомісної, не платили за неї грошей. Допомагали добре нам.

 

Зараз, слава Богу, трохи почав пересуватись на ходунках по хаті. Потроху ступає на одну ногу. Права нога на 4 см коротша, ніж ліва. Покалічили та зруйнували життя чоловікові. Важко, звісно. А що зробиш?

 

Так, звісно. Треба проходити ще не одні курси лікування. Потрібна терапія, 2 рази на рік ставимо крапельниці, треба проходити медичний огляд. Робимо кожні 3 місяці рентген, колемо час від часу антибіотики. Щоб чоловіка не тягати з собою повсюди, їжджу сама до Чернігова з результатами. Потрібне тривале лікування.

 

Нічого вони не обіцяють. Ходити повноцінно вже не буде. Права нога коротша, шкутильгати буде. Як організм реагуватиме на весь цей метал - невідомо. 

 

Якби той водій та вся його родина хоч совість мали. Я розумію, великих грошей у них нема. Не прошу чогось надприроднього. Хочу, щоб кожен відповідав за свої вчинки. Мати того хлопця, коли побачила скільки купувати ліків треба, обурювалась, казала мені: “Я не зрозуміла, ви зібрались все лікування за мої кошти оплатити?!”

 

Але ж так має бути, людина, яка таке зробила, має допомагати хоча б коштами.Із нами в палаті в Чернігові лежала дівчина, яка теж потрапила в ДТП. Її збив водій на машині, 2 діток у неї. Так цей водій не вилазив із лікарні, не відходив від неї. Купляв усі необхідні ліки, платив за операцію, приносив їсти, давав гроші. Усе оплачував. У нас навіть лікар запитував, хоч чим ті люди допомагають. Як дізнався, що ні, був у шоці. Водій мусить оплачувати всі квитанції, але не робить цього…

 

Ви знаєте, у нього таке величезне прагнення ходити…

 

Був лежачим, зовсім занепав духом. Боляче було на нього дивитись. Він був таким енергійним, кремезним, у руках усе “горіло”. Усе міг зробити по дому, мав “золоті руки”. Бідкається зараз через свою безпорадність та безпомічність.

 

Юрій навіть пропонував звернутися на телебачення, на “Говорить Україна”. А я проти, на його вмовляння казала, що не треба нічого робити. Втомилась уже від цього всього, нічого не хочу. Так натерпілась за весь цей час, не передати. Бог їм суддя всім. Викарабкалися, живий - і це головне. 

 

А чоловік на це:”Залишимо все, не будемо боротися, то й нічого не буде. Як можна спокійно жити, коли навкруги така несправедливість?Для чого тоді жити? Подивись на мене (йому 55 років), на роботу ще б ходив. Зробили з мене овоча. Я зараз сиджу в квартирі, не можу ні ремонту зробити, ні поправити щось. Тримають ці ходунки. “ Так воно є (сумно зітхає).

 

“Тань, зрозумій, це ж як несправедливо та нечесно. Це найбільше гризе. Дуже образливо”, - скаржиться чоловік. 

 

Відчуваю, що це його дуже гнітить. Боляче дуже через це.

P.S. Додамо, що Тетяні Анатоліївні кілька днів тому все ж таки вдалось побачити останнього слідчого, який зараз веде цю справу. У четвер, 27 жовтня, відбудеться відтворення подій на місці ДТП, де постраждалий за допомогою іншої людини (чоловік ледве пересувається на ходунках) має показати, яким чином він переходив пішохідний перехід у той роковий день.

Також жінка записалась на прийом до першого заступника прокурора Чернігівської області Юрія Балєва. Зустріч відбудеться 27 жовтня. 

Слід відмітити, що ми намагалися зв'язатися із слідчим, який зараз веде цю справу, але він відмовився з нами спілкуватися та порекомендував звернутися до його керуючого, який зараз нібито зайнятий. Тож, на жаль, поспілкуватися з правоохоронцями нам не вдалося.

Юлія Солдатенко