Викрасти авто, спробувати вбити таксиста і залишатися на волі

З того часу прошло майже два роки, справа до цього часу перебуває в судах, а нападники знову перебувають на свободі. Після апеляції в 2015 році, яку суд відхилив, адвокати подали касаційну скаргу, мотивуючи її порушенням в Апелляційному суді процедури призначення суддів — їх тоді змінювали принаймні тричі і в решті-решт заміна одного з суддів відбулася не автоматичною системою, а вручну. Вищий спеціалізований суд скаргу задовольнив і призначив новий розгляд справи в Апеляційному суді.

 

На повторний дослідження в Апеляційний суд справа потрпила в серпні, а цього тижня, нарешті, завершився її розгляд. Судовий процес вели судді Валентина Антпець, Андрій Карнаух та Ольга Шахова. 

 

Єдиним свідком, кого слухали на даному засіданні, була Юлія Бузницька, експерт НДКЦ Науково-дослідного криміналістичного центру. Головне запитання стосувалося того, де чия кров у машині та на речах і одязі, та чи могла вона належати підозрюваним. За свідченнями експерта дійсно були вивлені частки, що могли їм належати. При цьому експерт зазначила, що це не обов'язково могла бути кров, а виявлені частки могли походити зі слини чи поту.

 

А далі почалися судові дебати. 

 

Адвокати обвинувачених доводили, що вони не причетні до справи: їх телефони реєструвалися не в тому місці де вчинявся злочин, у Юрія Кравченка, який намагався перерізати горло, напередодні були порізані сухожилля на пальцях, їх зшивали в лікарні за день до вчинення злочину і він, нібито, не міг тримати ножа; закривавленого одягу у хлопців не виявлено; в машині була кров не лише потерпілого, а отже нападників теж поранено, а на затриманих ран немає; фоторобот не схожий на обвинувачених. Крім того, адвокати робили акцент на тому, що підозрюваний наговорює на обвинувачених, слідчі сфальсивікували протоколи і взагалі затримали Кравченка лише через те що він звернувся до лікарні з порізаною рукою, а висновки експертів, які досліджували можоливість Кравченка тримати ножа і вказали, що він може це робити, не відповідають обставинам справи.

 

Прокурор зі свого боку зазначаив, що на момент скоєння злочину, після 22.00 телефони підозрюваних вже були виключені і не прослідковувались. Що ж стосується висновків судмедекспертизи — то її робили спеціалісти, вона зроблена правильно. Потерпілий, за словами прокурора, чітко впізнав нападників і не має жодних підстав наговорювати на них — вони не були знайомі раніше і це підтвердили самі ж чоловіки, що напали на нього. Відтак суд першлої інстанції правильно оцінив усі докази і виніс справедлийвий вирок.

 

Юрій Наумчик, засуджений по цій справі на 7 років і 6 місяців, у свої промові зі сльозами на очах говорив, що не винен: “Вже 3 роки йде ця справа. Я цього не робив. Я міг би втекти, піти на війну, але не зробив цього. Я сподіваюся, що у нас є правосуддя тому прийщов на суд щоб довести, що я не винен”. 

Інший підозрюваний, Юрій Кравченко, говорив більш аргументовано: вказав, що не робив цього, що вони не винні, а справжні злочинці до цього часу перебувають на свободі. Зазначив при цьому, що він сирота, виховувався бабусею; на момент, коли було вчинено злочин у нього була робота, працював учителем в школі, у нього були заощадження, 5 тисяч доларів і йому не було потреби когось грабувати чи вбивати. Більше того, через хвилювання за сина, померла його бабуся.

 

Після короткої перерви на обговорення і складання ухвали, судді оголосили:

 

- Колегія суддів ухвалила апеляційну скаргу захисників Кінебаса та Петрикея залишити без задоволення, а вирок Корюківського районного суду Чернігівської області від 20 травня 2015 року щодо Кравченка Юрія Вадимовича та Наумчика Юрія Олександровича залишити без змін. Ухвала набуває законної сили після проголошення. 

 

За вироком Корюківського суду Юрій Кравченко отримав 8 років позбавлення волі, Юрій Наумчик — 7 років 6 місяців, тобто хлопці мають повернутись до в'язниці. Але... Поки що вони на свободі, на особистому зобов'язанні, у них є 30 днів для оскарження рішення у суді вищої інстанції.

 

Після суду Григорій Деркач, водій таксі, якого намагалися вбити, прокоментував рішення суду: 

 

- Решением недоволен, потому что статья у них угон автомобиля, но они меня реально убивали. У них это не получилось с первого раза, в машине, и когда я вырвался, они второй раз набросились. Мы три года мучились чтобы какую-то истину найти. Но, хотя бы так...

 

Коли мова заходить про те, як їх знайшли, чоловік відразу ж вказує, що добре їх запам'ятав і відразу упізнав:

 

- Я же его узнал сразу. Со всех фотографий, что мне показывали, я ни на одного человека ни разу не показал, не говорил: «Может он, может не он». Вообще ни на кого не указывал, пока не показали на этих двоих. Особенно блондин-учитель, который меня резал: у него лицо запоминающееся, его тяжело не запомнить. Он сидел сзади меня но посредине, я его в зеркало постоянно видел, а свет от экрана регистратора хорошо его освещал. Другой сидел рядом, почти не разговаривал, был очень сильно пьяный. 

 

А его порезанная рука? Если бы она у него не была порезана, он бы не выпустил нож. Он его сразу к сонной артерии тянул, всего 4 миллиметра не достал. А другой держал руки. Когда порезал шею, кровь хлынула на него, он испугался, ослабил руку я отодвинул нож и так несколько минут держал. Он двумя руками давил. А когда я придавил его руку, он моментально отпустил нож. Видно лопнули порезанные сухожилия. Только тогда я вышел с машины. Они меня догнали и начали по голове бить, я развернулся, ножом махать начал и так смог спастись.

 

Уже когда мы попрощались, Григорий попросил поблагодарить врача, который его оперировал, Ладу Владимировну Фриз:

 

- Хотелось бы, чтобы вы у себя где-то отметили. Меня вначале зашили как попало, думали что жить не буду, была клиническая смерть. Это происходило 8 марта. Когда меня привезли в Областную больницу мне помогла врач челюстно-лицевого отделения Фриз Лада, молодая девочка. Она на 8 марта осталась, не пошла домой после ночной смены, разрезала мне шею и по новой сшила. Она осталась и до обеда на праздник штопала меня по своей инициативе. Если возможно, хотелось бы как-то ее поблагодарить. У меня все не получается к ней заехать, но рано или поздно я постараюсь это сделать. Я считаю что таких врачей сейчас мало и их нужно беречь.

 

Зараз Григорій Деркач і досі таксує на тому самому автомобілі в якому, його ледь не вбили. Дружина нещодавно померла і він сам виховує двох чудових діточок - 11-річну Олю та 19-річного Дмитра, котрий  після закінчення ЧВАУЛ вступив до військового інституту в Житомирі. На світлинах в соцмережах - діти доглянуті та посміхаються, школярка Оля мріє грати у футбол в чернігівській "Легенді", її на заняття батько кожного дня возить до школи, бо живуть вони за містом. Після травми шиї Григорій розмовляє хрипким стишеним голосом. Емоційно вся ця справа його виснажила, але ж дітей треба підіймати на ноги, які б лишилися сиротами, аби батька добили злочинці.