Головна сторінка » Новини » Місто і регіон » Різдвяні традиції публічних ніжинців

Різдвяні традиції публічних ніжинців

Різдво, традиції, світкування


Різдво має давню історію з унікальними традиціями та звичаями ( у літописах згадки про Різдво свідчать, що відзначати його почали ще в 4 столітті нашої ери) – люди готують святкові страви, дарують подарунки, колядують, ходять до церкви, збираються за одним столом та відвідують своїх близьких.

Хоч воно є традиційним, але чи не в кожної родини є свої особливі звичаї, які передавалися від пращурів. Ми вирішили дізнатися у відомих ніжинців, у чому особливість Різдва для них, які вони мають традиції та без чого це свято не обходиться у їхній родині.

Різдво, традиції, святкування

Ніжинська майстриня, художниця Юлія Петренко:

Зазвичай святкуємо Різдво в родинному колі. У мене є двоє маленьких донечок, які тільки пізнають красу цього свята, тому хочеться якнайбільше їм показати. Наші хрещені знаходяться далеко, не завжди вдається приходити в гості та нести їм кутю чи якісь смаколики, тому ми зідзвонюємось по телефону, обмінюємось привітаннями та побажаннями. Найстаршенька моя донечка розучує віршики, щоб здивувати рідних.

Різдво – це одне з найсвітліших та найрадісніших свят у році. За Біблією, воно символізує народження Ісуса Христа, є початком чогось нового. У цей день дорослий вірить у здійснення своїх заповітних мрій, у глибині душі прокидається та дитина, яка завжди сподівається на краще й вірить у казку. На столі обов’язково повинно бути 12 страв.

Це свято не обходиться в нашій родин без свічок та найрідніших людей поруч. Готуємо олів’є, кутю, смаженого птаха, узвар. Завжди хочеться чогось новенького, тому часто експериментуємо. Я згадую кутю, яку готувала моя прабабуся. Вона робила її в печі. Я була тоді ще маленькою, але до сих пір згадую цей смак. Напевно, зараз кутя прабабусі здається найсмачнішою, бо нагадує про дитинство та її робила рідна серцю дорога людина.

Різдво, традиції, святкування


Настоятель Покровського храму, протоієрей Михаїл Якубів:

Різдво – це родинне свято, його можна порівняти з народженням дитини. Такий трепет, радість, захват, передчуття чогось неймовірного, якогось чуда. Що може бути теплішого й милішого за сімейні цінності!

Ввечері 6 січня в нас Свята вечеря, традиційно матушка накриває стіл. Наступного дня – служба в церкві. Після цього приходять колядувати діти, потім ідемо до батьків. 8 січня вітатимемо маму (бо на Діви Марії її іменини), 9 січня – батька (народився на Степана). Хрещеники мої заходять до нас колядувати (у мене їх багато, і всі хлопці) (сміється). Наші діти їдуть до хрещених із кутею та колядою (їм більше 20 років, але все одно колядують). Так має бути. Те, що наші батьки посіяли нам з дитинства, ми прищеплюємо своїм дітям.

На Святвечір у нас обов’язковий строгий піст. У дитинстві пам’ятаю, як в цей день дуже хотілося їсти, спробувати куті. А мама все готує й не дозволяє. До першої зірочки ніхто нічого не їсть, не п’є. Ми маленькими з іншими дітьми вибігали на вулицю й чекали, коли ж вона з’явиться. Коли зірочку вже побачили, то сідали за стіл вечеряти. На другий день зранку дружно йшли до церки. Церква дерев’яна, холодна, мороз надворі. Мама брала хустину (те, що ми тепло одягнуті, само собою), я ставав на кожушину ногами й ненька закутувала мені ноги в церкві, щоб вони не замерзли. Здавалося б, така дрібничка, а запам’яталась на все життя. Малими колядували. Чую – всюди співають, весело так, гарно. І хоч тоді ганяли, дивилися, щоб ніхто не ходив колядувати, але діти бігали.

Коли ми тільки приїхали в Ніжин, ходили до нас дітки колядувати. – Батюшка, а можна у Вас заколядувати? – Ну, колядуй, кажу.   – Коляд, коляд, колядин, я у батька один. І все. – А де коляда, питаю. – Та вже ж заколядували.

Але то ж не Коляда була. А як же ж «Нова радість стала?».

Наступного року в церкві ми видали брошурочку з колядками. Діти приходять, я їм даю книжечку й ми разом співаємо. Відтоді малеча обов’язково в нас колядує. Потім уже даємо їм гостинці. Це вже стало традицією. Наша матушка також готує величезну каструлю куті (а в неї вона виходить дуже смачнюща). Її несе в церкву, де в спеціальній кімнаті дітки її просто за хвилину змітають. Після Коляди знають, що буде кутя (цій традиції вже більше 15 років). У матушки кутя виходить рідесенька-рідесенька, на узварі, не така, як в інших. Тоді вже додає туди мед, горішки, халву, тертий мак. Їсться легко.

Найулюбленіша наша колядка – «Нова радість стала». Доця наша маленькою багато колядувала. Любимо разом заспівати. Коли 6 січня матушка готує стіл на Святвечір, то одночасно робить пісні й м’ясні страви, бо вже зранку 7 числа можна їсти скоромне. Намагаємось, щоб як за народною традицією, було 12 страв. Обов’язково це кутя, сушені гриби із спеціальною підливою, вареники з картоплею, голубці, пампушки (матушкині пампушки це щось неймовірне), узвар, капуста з пшоном.

Як на мене, дух Різдва в Ніжині відроджується. Як тільки ми приїхали сюди, тут крім «Коляд, коляд, колядин» чи «Наливай сто грам» ще ніхто нічого не знав. Ми тоді почали відновлювати вертепи, організували в місті цілий Фестиваль вертепів (8 років тому десь це було). А потім його успішно «забили» й закрили. Думаю, цей фестиваль у подальшому відродимо. Різдво свідомо в нас колись хотіли знищити. Може, деякі колядки забулися й зникли в віках, але сам дух залишився.

Різдво, традиції, святкування

Доброволець, учасник бойових дій, місцевий активіст Станіслав Прощенко: 

Різдво святкую з друзями, хрещениками. Як і для кожної православної людини, воно символізує народження Ісуса Христа. Завжди діти приходять до хрещеників, збираються разом рідні й близькі. Особливих традицій в нас нема, усе, як і в усіх. У цей день даруємо дітям подарунки. На столі обов’язковою є кутя.

Різдво, традиції, святкування

Депутат міської ради Анатолій Сліпак: 

Дружина на Святвечір традиційно готує пісні страви, збираються рідні за одним столом. Поки були молоді, ходили до батьків, зараз  – до нас діти приїжджають. Завжди на столі стоїть кутя, її дружина сама робить. Особисто для мене Різдво символізує початок нового життя, відродження чогось, якихось надій та сподівань на краще.

Пригадую своє дитинство. Мої дідусь та бабуся жили в селі, недалеко від Ніжина. Тоді традиція святкування була більш розвинена. Люди по-справжньому чекали на Різдво, як діти.  Дотримувалися посту та духовно очищувались. Це було найбільше свято. Спогади дитинства, пов’язані з Новим роком, не пригадую, а від Різдва – якісь теплі. Чекали першої зірки, щось бабуся розповідала, у хаті тепло, затишно. Дітьми чекали якогось дива, чогось незвичайного, небуденного.  У радянські часи це свято знівелювалося, а зараз, на мою думку, відроджується.


Різдво, традиції, святкування

Багатодітна родина священика Леонтьєва:

На Святвечір збираємось з діточками, близькими та знайомими за одним столом, вітаємо один одного колядками. Спеціально їх підбираємо, аби розповісти дітям про Христа, нагадати один одному про Господа, нести світло в домівки. Колядки обов’язково повинні містити в собі глибокий сенс. Їх мають співати не задля витягування грошей (як ото «Дайте, дядьку,  п’ятака» чи «Дайте, дядьку, ковбасу, бо Вам хату рознесу»).

На ранок обов’язково гуртом ідемо до церкви на святкову різдвяну літургію. Часто оновлюємо репертуар, намагаємось розучувати щось нове. Моя дружина багато знає колядок, деякі пише й сама. Я свою улюблену колядку не співаю, але кожного року слухаю її. Вона дуже торкається мого серця. Це «Добрий вечір, мамо, Христос ся рождається». Колядка воїнів УПА. Декілька років тому її випадково побачив в Інтернеті, і з того часу вона глибоко запала мені в душу. Мої хлопчики співають її вдома, називають «Повертались з лісу хлопці з кулеметом». У колядці є рядочок такий. Для нашої родини Різдво – це одне з найголовніших християнських свят. Воно символізує народження Сина Божого. Дуже важливо, щоб ми шанували це свято, згадували про Бога. Великодня не існувало б без Різдва, бо в цей день народився наш Спаситель.

Я народився дуже далеко від України, у Середній Азії, в атеїстичній родині.  Різдво в нас взагалі навіть не згадувалось.  Тоді ми входили до Радянського Союзу, із нас просто ліпили «совок». Якщо на Великдень моя мати (яка вважала себе атеїсткою) ще розмальовувала писанки, то про Різдво й мови не було. І тому, коли я навернувся до Бога у 17 років, і почав ходити до церкви, перше, що для мене відкрилося, було це свято.

Коли ми збираємось на свята за столом, обов’язково відкриваємо Святе Письмо, молимося, дякуємо Господові за народження Спасителя. Різдво не обходиться в нас без куті.

З одного боку, у Ніжині дух Різдва зберігся за допомогою сімейних традицій, він десь є. З іншого, він скоріше відновлюється. Ми починаємо більше говорити про це свято. Вже стало постійною практикою напередодні Різдва встановлювати в центрі міста Різдвяну  шопку. У сільській місцевості неозброєним оком помітно, що традиціям святкування приділяють більше уваги, ніж у містах. Однак потроху вони з’являються і в нас.

Різдво, традиції, святкування

Активний громадський діяч, благодійниця, член Спілки самаритян України Вікторія Гунько:

Різдво зазвичай святкуємо вдома. Традиційно готую кутю, перебираю пшеничку – зернинка до зернинки, щоб були кругленькими, одного розміру. Це займає годину. Мама постійно це робила, я спостерігала за нею й продовжила традицію вже в своїй сім’ї. Коли перебираю зерно, маю час зібрати всі думки докупи, спланувати щось.

Сама все готую, не купую вже готові страви. Для куті зерно пшениці заздалегідь вимочую, потім зливаю підсолену воду, ставлю в духовку та готую в керамічній посудині. Воно там підходить, після цього поливаю  пшеницю медом, додаю горіхи, мак. Можу полити злегка узваром. Головне, щоб не плавало все. Моя Катя кутю дуже любить. На Різдво згадуєш минуле, усіх своїх близьких, плануєш рік, що розпочався. 7 січня до нас приходять хрещеники. Стає радісно, тепло на душі від того, що всі зібралися до однієї хати. Як на мене, до цього свята в нас більше духовно готуються, ніж до Нового року. У Різдві криється глибокий сакральний сенс та справжнє таїнство.

Різдво, традиції, святкування

Художниця, викладач Ніжинського коледжу культури й мистецтв Євгенія Липовецька:

Особливих традицій у моїй родині нема. Як завжди, накритий стіл, уся сім’я збирається й вітає один одного. Мама готує кутю. Проте для мене Різдво посідає якусь особливу роль, є ближчим, ніж Новий рік. У дитинстві з нетерпінням чекала і щедрівок, і колядок, і засівальників. До друзів зараз іноді ходимо, але вже нема передчуття якогось дива чи казки, як раніше. Пам’ятаю, як маленькою приїжджала до бабусі в село. Надягала вона на нас великі хустки з китицями, ми ходили до сусідів по всій вулиці. Зазвичай я бігала лише з хлопчиками. Щастило, мені з ними давали більше гостинців. Зараз у місті навіть святкового настрою немає. Глянеш за вікном, не відчуваєш, що зима. У нас діти колядувати майже не ходять, здебільшого у вузькому колі вітають рідних. У селах, на мою думку, усе проходить яскравіше, перетворюючись у справжнє театралізоване дійство.


Різдво, традиції, святкування

Голова ГО «Клуб АртМодель студія» Ірина Кириченко:

«Що таке Різдво?», – питалися ми маленькими в бабусі, дивлячись на святкову домашню метушню й не розуміючи її. Обіймала вона нас дуже поважно й лагідно приказувала: «Боженька Народився!». У дитинстві ми мало що розуміли про Боженьку, але назавжди запам’ятали особливу атмосферу радості, тепла й свята! І підростаючи, розуміння до нас приходило саме, однак незмінним лишалася атмосфера Різдва.

На це свято в нас обов’язкова Щедра кутя (за особливим бабусиним рецептом), узвар, смаколики для колядувальників, святковий стіл, за яким збирається вся родина, та гості, бо так у нас заведено запрошувати хрещеників на Святвечір. Така проста родинна традиція – збиратися на Різдво та на Великдень у батьківському домі, де тебе люблять і завжди чекають. А вранці йдемо до церкви, бо, як казала бабуся, Боженька народився!

І тільки ставши мамою (а тепер уже й бабусею), я зрозуміла, що пояснювала своїй донечці про Різдво саме такими бабусиними словами, і переконана, що й внуку так пояснюватиму, як підросте, простими словами, про любов, світло й віру, якої ніхто ніколи нас не вчив, але яка живе в кожному серці, передана з покоління в покоління отими простими словами моєї бабусі (якій цього року виповнилося 90. Дай Боже їй здоров’ячка!): «Боженька Народився!».

Почесний громадянин Ніжина, настоятель Храму Всіх святих, протоієрей Сергій Чечин:

Різдво святкую, як звичайно, із Богом. У Різдвяний святвечір у нас проводиться Всенічне бдіння. О 4 годині ранку ми починаємо службу, а о 12 годині дня 7 січня закінчуємо богослужіння. Хто не має можливості прийти вночі, може долучитися до служби о 9 годині ранку.

Обов’язковою до Різдва в нас є Свята вечеря, 12 страв. Однак суть не в стравах, а в родинному колі. На Святвечір святкування передусім має проходити в колі близьких та найрідніших. Є така благочестива традиція, коли хрещеники, побувши перед цим із батьками, ходять до своїх хрещених батьків, несуть їм Святу вечерю як подяку за те, що ті стояли під одним хрестом та їх похрестили. Було б чудово, якби всі українці берегли цю традицію. У дитинстві Різдво в мене асоціювалося з снігом, санчатами. Зараз цього немає. Грязюка надворі, сніговика не зліпимо. Бачив, як воїни АТО на передовій, не маючи під руками снігу, зліпили сніговика з грязюки Донецької. Втикнули морквинку, мітлу в руки. Вийшов чорний сніговичок. Тож ніколи не втрачаємо надію.

Дух Різдва в Ніжині, звісно, зберігся. У нас дуже багато храмів. Впевнений, що чимало людей туди прийде, що всі церкви будуть переповнені. Хотів би побажати всім миру, злагоди, щоб Ваші дні не були тривожними. Хочу, щоб наші люди дякували тим хлопцям, які зараз стоять в окопах та не пускають сюди ворога. Щоб про наших Героїв на передовій люди не забували.

nizhyn.pravdatut.ua


Теги: Різдво, традиції, святкування

Додати в:
Менеджер