Завантаження ...
banner

Заґратоване жіноцтво

Моніторингова місія Національного центру правозахисту проінспектувала Чернігівську виправну колонію для жінок

Чернігівська виправна колонія, інспекція

Одинадцять хвилин… Рівно стільки часу знадобилося правозахисникам для того, щоб потрапити за ґрати. Моніторингова місія Національного центру правозахисту проінспектувала Чернігівську виправну колонію для жінок.

Згідно з неофіційною статистикою, жіночі тюрми жорстокіші навіть за тюрми з рецидивістами-чоловіками. Особливістю жіночої пенітенціарної установи в Чернігові є те, що разом із жінками тут мешкають і підневільні маленькі бранці – діти, народжені за ґратами.

Чим живуть і що їдять ув’язнені жінки?

Чернігівську виправну колонію для жінок будували з розрахунку на утримання до двох тисяч в’язнів, нині ж їх тут заледве набереться двісті. Контингент установи доволі строкатий: від дрібних злодійок та шахрайок до вбивць та рецидивісток, які все життя провели по тюрмах. Більшість жінок засудженні повторно, є навіть унікальна рецидивістка, що має тринадцять судимостей! Здебільшого ж тутешні жінки відбувають покарання за доволі «популярними» статтями – збут наркотиків, шахрайство, крадіжки.

Є й засудженні за вбивство, деякі вбивали з особливим цинізмом. Так, одна з ув’язнених через ревнощі відрізала коханому чоловікові геніталії.

За словами адміністрації установи, серед звільнених малий відсоток тих, хто стає на шлях виправлення і повторно не вчиняє злочинів.

Правозахисник Національного центру правозахисту Денис Поліщук каже, що подібна тенденція спостерігається по всій Україні.

«Наша пенітенціарна система переживає перехідний період реформування. Хоча тут також велике значення відіграє соціум, який зазвичай негативно сприймає колишніх засуджених, – пояснює правозахисник. – Щодо Чернігівської жіночої колонії, то тут помітними є зусилля адміністрації, яка навіть облаштовувала кімнати підготовки до звільнення. Засудженні обов’язково проходять комплекс тренінгів та семінарів – з психологічної підготовки, етикету, приготування їжі тощо. Тут навіть діє куток перукаря, де жінки вчаться робити зачіски та наносити косметику».

Помічник народного депутата Сергій Мазур, який також взяв участь у моніторинговій місії, був приємно здивований доволі-таки м’яким режимом установи.

"Тутешні в’язні можуть вільно звертатися в пральню та отримувати чистий одяг, – розповідає Сергій Мазур. – Вагу одягу записують в журнали контролю. Працюючі засуджені можуть користуватися душовими кабінами щодня, всі інші в’язні приймають душ один раз в тиждень. Влітку задля економії електроенергії адміністрація установи запускає природний нагрів води в спеціальному резервуарі. Є навіть сонячні батареї".

У жіночій колонії є власна пекарня. Правозахисники особисто переконалися: хліб в тюрмі свіжий і натуральний.

«Годують засуджених тричі на день, – пояснює супроводжуючий офіцер. – Нашу колонію забезпечують достатньою кількістю продуктів. На кухні у кухарів завжди добові зразки їжі, супровідна документація раціонів, витрачених продуктів, технологічних карт. Відеокамери фіксують та контролюють процес приготування та прийому їжі. У нас дбають про якість і чистоту. Щоправда, деякі в’язні не вживають тюремної їжі, бо отримують продуктові передачі зі свободи».

Окремої перевірки, на думку правозахисників, заслуговують заяви про нібито порушення прав в’язнів, адже останні інколи зловживають правами, забуваючи про обов’язки.

«Це наслідки діяльності деяких правозахисних організацій, які вчать тотальному лібералізму – ніхто ні за що не відповідає, – обурюється Денис Поліщук. – Одначе варто звернути увагу і на кадрове забезпечення подібного роду установ – воно, правду кажучи, тримається в задовільному стані. В колонію приймають на роботу без служби в армії, занижуючи вимоги до працівників. Одним із показників, що не є стимулом в роботі, є неналежне фінансове забезпечення охоронців. Інспектор колонії, який працює з в’язнями, отримує майже стільки ж, скільки працівник патрульної служби. Це ненормально».

Власне виробництво

Чернігівська жіноча колонія відома власним виробництвом: тут працює швейний цех, продукцію якого знають не лише в Україні, але й далеко за її межами. Здебільшого ув’язнені жінки шиють спецодяг. З початком війни на Сході колонія отримувала замовлення від війська на пошив форми, але вже третій рік військової форми в установи ніхто не замовляє.

Власне, саме виробництво працює всього на 15 відсотків від своїх потужностей, бо в наявних умовах працювати на повну – вельми витратно, адже на зміну виходить менше ста жінок. Виробництво ж розраховане на зміну в півтисячі працівників.

Начальниця виробничого цеху скаржиться правозахисникам на відсутність достатньої кількості робочих рук. До того ж велика частина ув’язнених, навіть попри виплату зарплат, відмовляється працювати.

За словами адміністрації, засуджені не мають великого бажання працювати не лише на виробництві, але й для покращення власного побуту, хоча в приміщеннях, де вони мешкають, зроблено ремонти та наведено порядок.

«Мене вразило виробництво, – каже Сергій Мазур. – Попри те, що воно розміщене в такому місці, тут ідуть в ногу з технологіями. А от заробітна плата для працюючих ув’язнених, на моє переконання, потребує корегування. Нині місячний заробіток працівниці не дотягує навіть до півтори тисячі гривень. З іншого боку, держава має бути зацікавлена в такому виробництві, адже собівартість продукції низька. Разом із тим, наразі такого зацікавлення немає, тож колонія шукає замовника самостійно. Схема працює таким чином: замовник надає матеріали та купує готову продукцію, сплачуючи лише за послуги пошиття. Далі він бере участь у державних закупівлях».

Чернігівська виправна колонія, інспекція

Маленькі в’язні

Особливістю жіночої виправної установи є те, що тут функціонує будинок матері та дитини. Там живуть засуджені матері з власними дітьми. Щоправда, до певного часу. Коли малечі виповнюється три роки, їх або забирають рідні, або ж направляють в дитячий будинок.

В блоках – непогані ремонти, кімнати облаштовані для комфортного проживання як малечі, так і їхніх мам. Тут є вихователі, няні, музичний керівник і педіатр. Умови – як у звичайному дитячому садочку, от тільки вийти за паркан діти не можуть. Втім, малечу час від часу водять на екскурсії, створюючи умови, максимально наближені до свободи.

Не забувають і про тих, хто добровільно вирішив стати на шлях виправлення. Для таких жінок в колонії функціонує дільниця соціальної реабілітації. Вона за межами установи. Тутешні в’язні мають на руках готівку, ходять під наглядом в магазин, окремо працюють та забезпечують себе самостійно. На ці умови ідуть не всі. Деяким не дозволяють тюремні поняття, дехто відмовляється через небажання саморозвитку. Умов для такого розвитку – більше, ніж достатньо.

«В’язням, які мають атестат, тут дають професійну освіту, – пояснює заступник начальника з виховної роботи. – В колонії працює бібліотека, втім, до неї взагалі не ходять. Так само не виходять і на спортмайданчик. Найпопулярніше для більшості дозвілля – телевізор і самодіяльність».

Для побачень обладнані спеціальні кімнати зі склом та телефонами, виняток – розмова з адвокатом. У таких випадках спілкування відбувається без скла. Для тривалих побачень на території колонії обладнано комплекс кімнат із окремими туалетами, кухнею, спальнею. Всі вони укомплектовані білизною та столовим приладдям.

Представники моніторингової місії Національного центру правозахисту залишились задоволені візитом.


«Ми перевірили все, починаючи від карцеру і закінчуючи бомбосховищем. Найбільше нас потішило те, що адміністрація розуміє, що їхня функція – виправляти, а не карати», – резюмують правозахисники.

Чернігівська виправна колонія, інспекція

Чернігівська виправна колонія, інспекція

Чернігівська виправна колонія, інспекція

Чернігівська виправна колонія, інспекція

Чернігівська виправна колонія, інспекція



Віталій Назаренко, "Чернігівщина"
№10 (671) від 8 березня 2018
Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: