5 Червня 2018
3915
28-річна Олена Герасименко (дівоче прізвище Кривенко) з Кучинівки Сновського району в квітні їздила на битву екстрасенсів. Передача вийшла в травні. Жінка вважає, що всі біди її сім’ї — через порчу
28-річна Олена Герасименко (дівоче прізвище Кривенко) з Кучинівки Сновського району в квітні їздила на битву екстрасенсів. Передача вийшла в травні. Жінка вважає, що всі біди її сім’ї — через порчу.
А проблеми з чоловіком почалися, коли той ненароком вступив у воду, вилиту під поріг.
Мама попала під вантажівку
— Ще я хотіла узнати про маму, як вона загинула, — розказує Олена. Худенька гарненька дівчина, охайно вдягнена. На програмі екстрасенси докоряли їй, що вживає погані слова. Жодного лайливого слова від неї не почула.
— Коли мені було 13, маму збила машина, — зітхає Олена. — Вони з подругою Тамарою поверталися зі Щорса. їздили велосипедами за гуманітаркою. Заїхали там до тьоті Галі, випили. Кажуть, мама сама завернула під ту машину. Але не така вже вона була «готова». Інакше б на велосипед не сіла. Я маму знаю.
Батьки пили, я цього не приховую. Але корова була, кінь, овечки, свиню тримали, курей, гусей, качок. Город обробляли, в хаті прибиралося, ми були нагодовані. Четверо дітей. Не пригадую, щоб батько сапував, саджав. Завжди на городі ми і мама. Він працював шофером на автобусі. І в Чорнобилі був, ліквідатором.
Бив її дуже. Пам’ятаю, мама сидить на стільці, він замахується на неї табуреткою. Підняла руку, щоб захистити голову, хрусь! - рука повисла. Що тільки не ламав їй. Було, душить, вже й руки вона опустила. Я підскочила — штурхонув так, що одлетіла до стіни.
Ще при ній були підклади у дворі. Мама, поки жива була, знала, що з цим робити. Раз знайшли під забором яйця з хрестами. Сказала нам їх не чіпати. Як палили, на перехресті, вони вистрелювали чорним димом.
Мачуха померла від цирозу
— Коли не стало мами, років два я жила як у тумані. Знаю, ходила в школу, корову доїла... Але не пам’ятаю. Тітка Надя з дядьком Петром приїжджали, на могилу разом ходили — а я цього не згадала.
Я казала батьку, щоб жінок в дім не водив. Але поки вчилася в Шорському училищі, почала приходити ця Лена Герасименко. Коли її хата згоріла, оселилася в нас. Батько сказав не лізти в його особисте життя. Мені не подобалось, що вона алкоголічка. Я забирала горілку, вона з ножем на мене кидалася. Правда, батько мене захищав. Раз так вивела, що я поклала поліно біля себе. А вона п’яна, сіла поруч, патякає й патякає, чіпляється. Я її щосили й хряснула. Голову розбила. Потім, проплакавшись, ще кров їй витирала. Назавтра знов за своє, я вже їй кулаком в носа поцілила. Замовкла. Нерви здавали: в мене був токсикоз, другий місяць вагітності Євою.
Це коли Лена вже стала моєю свекрухою, а її син Коля моїм чоловіком.
Померла вона у 45 років, у вересні 2015-го. Сестра її винила батька, що він вбив. Неправда. Вони часто билися, але Лену гріх не стукнути, вона була істеричкою. А померла вночі, від цирозу печінки.
Коля вступив у щось погане
У селі про 28-річного Миколу Герасименка кажуть, що хлопець непоганий. Але коли п’яний — агресивний і страшний. І на роботу брати не хочуть.
— Коля мій однокласник. Він ще малим мені нравився, з першого класу. Такий симпатичний, — усміхається Олена. — Але мама нас застерігала з ними не водитися, казала, то погані люди.
Коля сидів, коли його батько помер. Потім — як мати померла. І коли бабусю ховали, теж.
Коли мій батько зійшовся з його матір’ю, Коля якраз сидів за крадіжку. Вийшов.
Я закінчила вище училище лісового господарства, спеціальність — майстер-керівник середньої ланки. Приїжджаю додому — сидить світленький пацанчик на лавці. Глянув, голову опустив. Питаю сестру Катю: «Хто то?» Каже: «Ленин син, Коля». Думаю, нічого собі, який красавчик.
Потім у нас почався роман. Гуляти ходили. Носив шоколад, цукерки, солодку воду, крабові палички (я їх дуже люблю). Красивий, і турбувався як про мене. Я могла покричати, а він слова поганого не скаже.
Призначав побачення. А я вийду, починаю вередувати: йди від мене, духами пахне, десь був? Хоч знаю, що одеколон чоловічий. Ставав на коліна, клявся, що в нього тільки я, любить мене. Це в 2009 році. Ми були молоді, по 19 обом. Було, Коля проведе мене в клуб, чекає вдома, потім приходить, забирає.
Раз не прийшов. Дома розказали, що Коля ще під порогом вступив у якусь воду. І до стадіону не дійшов, віднялися ноги. Там його і знайшов брат Саша. Відвів додому. Колю трусило, він блював, ніг не відчував. Не знаю, що вони там йому робили. Кажуть, покропили святою водою, і Коля потроху відійшов.
Тепер розумію, що то йому було пороблено. А тоді хіба прислухалася? Прийшла з клубу, кажу: пішли спати на сінник. Він: «Ой, мені щось погано...» Сама пішла.
Хата була велика, ночувати всім місця хватало. Ми з Колею часто ночували на сіннику. Але, крім поцілунків, нічого не було. А інтим у нас стався в першу шлюбну ніч. У тюрмі.
На волі пробув недовго. Коля заліз у чужу хату, взяв 300 гривень і пішов на 4 роки. Сидів у Кременчуці. Спілкувались по телефону. Провідувати можна, але неодружені — тільки через скло. А я так любила, хотіла бути поруч.
Через два роки розписалися.
Була шлюбна ніч, у кімнаті для побачень. Гривень 300 за три дні. Якби Коля написав заяву, мали б ще три додаткові дні безплатно. Але не написав, він у мене такий.
Душив, ламав ребра
— Коли одружувались, це вже йому було пороблено, у тюрму йшов під магією. Але я ж його хорошим полюбила.
Якось сам казав: ти для мене більше зробила більше, ніж рідна мати.
Коли повернувся, я вже вчилася в будівельному коледжі в Острі. Стали удвох жити там на квартирі. Але я не п’ю, не курю, зі мною не цікаво. А йому треба були п’янки-гулянки. В цей час у них почалося з Анею. Кума моя, на два роки молодша. Ми розлучилися зі скандалом.
Тільки поїхав — я дізнаюся, що вагітна. Дзвоню: «Що робити?»
— «Звичайно, залишаємо!» Я так раділа, бо хотіла цю дитину.
Коля не міг зрозуміти, що я з пузом не можу йому дати, що раніше давала. Знов побіг до куми.
Було 11 тижнів вагітності, коли він уперше мене вдарив. Кричав: дитина не моя, роби аборт. Вушні перетинки перебив. Тоді подала на розлучення. Попросив пробачення, помирились.
На 33 тижні він мене знову побив.
Я не могла зрозуміти, звідки в нього ця агресія? Обслуговую, їсти варю. Все для нього. Одівала, обувала: кросівки, футболки, кофти. І вчилась, і працювала.
У мене сесія, треба везти креслення, сесію здавати, обхідний підписати. А він почав бити, до істерики. Це коли жили в його дядька, Перчика, в хаті. Притис обличчям до дивана і бив у боки, в живіт. Ребра поламав. Я ще на пари з перебитими ребрами ходила.
— Я не хотів, щоб ти їхала, — пояснює.
Найняла адвоката: я в положенії, так просто не розлучили б.
Поки жили в Острі, Коля навіть роботу знайшов: косаркою траву косив.
27 серпня, перед пологами, возила в Козелець документи. Приїжджаю в Кучинівку, в двір, і він заходить. І зразу з коліна мені в живіт. Звинуватив, що я від нього втекла, забрала всі гроші (аж 70 гривень, щоб доїхати). Я закричала, сусіди викликали «Швидку». Повезли в Чернігівський пологовий, там і народжувала. Єва народилась 30 серпня 2014 року. Здорова. Але з синячком під оком.
12 тисяч спустили за три дні
— З пологового не забирав, сама добралася. Йому ніколи, він на таксі з якоюсь Ірою катався. Не знаю, де він її соблазнив.
— Я грошима тобі допомагав, — каже Коля. — Рідний брат якраз школу закінчив, — пояснює, — отримав виплату від держави. Ми ж сироти. Зняли зразу всі 12 тисяч гривень. Поїхали гуляти. Взяли таксі. Де тільки не були: в Чернігові, в Городні, в Новгороді-Сіверському. За троє суток усі гроші спустили, — весело хвалиться. — Іри ніякої не пам’ятаю.
— З тих грошей 300 гривень на родовий пакет виділили, — киває Олена, — завіз перед пологами.
А через два місяці Колю забрали, прямо з хати.
Корову вкрав. Разом з двоюрідною сестрою Галиною у її рідної сестри. Вивели з сараю і здали березенським рокерам. Так у нас називають скупщиків м’яса живою вагою. Хазяйка проспалась (мо’> й пили разом), у хлів — корови нема.
Сів у Житомир на три роки.
Ремонт робила з дитиною на руках
— Цю хату купила сама, за дитячі гроші. Працівники соцслужб хотіли, щоб з пологового йшла в Чернігів, у будинок матері і дитини. Бо умов дома не було: батько курить у хаті, випивають там. Тоді я швидко знайшла і купила цю. Не оформлену, за 4,5 тисячі гривень. Потім сама зробила ремонт, вставила євро-вікна, провела електрику. Попоїздила в РЕС з дитиною на руках. Залишити було ні на кого: батько з Леною пили, а Коля у тюрмі.
Друге весілля теж на зоні
— Я телефонувала йому туди, в Житомир. Він мені. А провідувати не можна, бо ми вже були розлучені. Протримались недовго, знов одружилися. В тюрмі. Все так само, тільки на цей раз була ще й Єва. І в кімнату для побачень нам принесли маленьке ліжечко. Приносили потім щоразу, коли ми до тата приїжджали. Тільки взимку не їздили, бо дуже холодно. Особливо в душі. Звичайний номер — 300 гривень, напівлюкс. — 500, люкс — 700 гривень за три доби. То дуже дорого.
Щоб раніше вийшов на волю, заплатила 500 гривень. Довідки збирала, що в нас маленька дитина, я сама її рощу, допомоги нема.
Вийшов. Через три місяці я вже збиралась їхати побої знімати. Як бив, втекла до батька. Повернулась перевдягтися. З батьком, бо самій страшно. Коля проснувся — і на батька з сокирою. У батька теж випадково з собою сокира була. Збирався потім їхати гілки обрубувати. І давай вони один на одного махати! Але Коля не один був, а з товаришами, які батька тримали. Тому Коля йому руку порубав, досі палець вивернутий. А батько Колю не задів.
Поки лежала там, проклинала його і її
— Раз прийшов, я знаю, що від неї, п’яний. І давай мене бити, — говорить Олена. — Ходив до Ані випить-закусить-переспать.
Через них я другу дитину втратила. Коли завагітніла, мене з загрозою зриву забрали в лікарню в Сновськ. 13 тижнів, я її вже відчувала. Єву на Колю залишила, дитині тоді було два роки і сім місяців. Думала, їсти мені привезе. Дзвоню, а вони там пиячать. Аня перепитує «Що вона хоче?» Я як уявила, як вони там п’ють, курять, і дитина моя поруч. Що хоч статися може: завезуть кудись, загублять. Чи позасинають, про дитя забудуть. Вночі прийшла до медсестри, кажу: «Чистіть. Хоч одну дитину врятую». Позвали чергового лікаря... І скільки чистили, лежала й проклинала його і її. Медсестра сказала, був хлопчик. Ніч проревіла, вранці звернулась у райвідділ, щоб допомогли мені Єву забрати. З двома поліцейськими їхали до Кучинівки автобусом, машини були зайняті.
Прийшли — вони п’яні в хаті сплять, дитина бігає по двору, замучена. Потім Аня з хати вибралась, кричала, що я не права.
Тричі лазив у той самий магазин
18 травня Олена їздила у справах у Сновськ, а Коля порався вдома по господарству. Застала його в хаті, з ганчіркою і тазиком з водою, пахло миючим засобом. Зовні — ПТУшник чи навіть 11-класник. Симпатичний і навіть сором’язливий. Бо тверезий. Оце і є той уголовник, котрий як не сидить, то вчиняє п’яний дебош?
— Дев’ять судимостей, п’ять ходок, — підтверджує Коля. — Ось, всі руки в наколках. Перший раз попав за грати в 12 років, — розказує. — Тоді якраз маму позбавили батьківських прав, а нас усіх — в інтернат. Увечері заліз в магазин. Сам. Протиснувся через грати на вікні, а сигналізації там не було. Набрав цукерок, ковбаси, інших продуктів, води, випивки. Грошей трохи. Сховав усе за магазином. Назавтра прийшов забирати, а там міліція чекає. Дали 3 роки. Сидів у колонії в Києві.
Посадили, бо то був другий раз. Уперше попався ще меншим, дали рік умовно. У той же магазин лазив з приятелем.
У Житомирі сидів три роки, за корову. ! ще ж поки мене шукали за ту корову, втретє забрався у той самий магазин. Все одно ж посадять. Поліція нас з Андрієм на річці забрала. Кажуть: «Ти хоч би не через те саме вікно ліз», — сміється Микола. — Магазин той вже закрився.
— Оце зараз і горілка в хаті споїть — не п’є, — хвалить Олена, поки чоловік не чує. — 9-го травня його трохи приструнили. Город саджала, мені знайомий, Саша, допомагав. А чоловік корів пас на полі, пив. Після роботи сіли в хаті обідати, я стіл накрила: олів’є, картопля. І тут Коля заявляється, з ноги двері відчиняє. Саша його успокоїв трохи, пригрозив. Мені аж жалко стало: п’яний, мокрий.
— Чого ти дружину б’єш?
— По п’яні все, - пояснює просто. — Я дуже люблю її, — додає. Усміхається.
Хотіла покінчити з цим
— Після екстрасенсів мене ніби відпустило, — каже Олена. — Раніше хотіла тільки одного: щоб Коля був зі мною, що б там не було. Прибирала, готувала — жила тільки для нього. Тепер — для себе і дитини. Не подобається щось — іди.
Щоб поставити крапку, навіть почала зустрічатись з іншим чоловіком. Даниїл з Одеси, АТОшник: Хоча він і приїжджав усього два чи три рази, я сказала Колі, що живу з мужчиною. Він був вражений. Просив пробачення. Казав «Я не думав, що це так боляче, що так тебе люблю». Навіть плакав.
Помирилися з Миколою. І з СІЗО він повернувся до мене.
А сьомого вже встигли побитися. І помирилися. Деяких речей він не розуміє. Кажу, треба роботу шукати, але куди ж я Єву подіну? А він мені: «В «Сказку» (в Прилуки) віддай. Я там виріс, нормально». Тобто в дитячий будинок. Ні, я свою дитину нікуди віддавати не збираюся.
А поки що лисички жду — теж заробіток.
