Ніжинка розповіла про життя в апельсиновій столиці Туреччини

Туреччина відома в усіх куточках світу своїми курортами, історичною спадщиною, кухнею та видатними особистостями.

 

Загалом увага міжнародних ЗМІ зосереджується на великих містах країни, таких як Анталія, Ізмір, Стамбул та Анкара. А як живуть люди в маленьких містечках? Як розважаються? Про це ukr-ayna.com попросили розповісти нашу співвітчизницю, українку Ірину, яка проживає у невеличкому містечку Фініке на березі Середземного моря. Mynizhyn.com нагадує, що Ірина Стребкова родом з Ніжина. У 2015 році дівчина стала учасницею шоу «Зважені та щасливі». Ірина упевнена, що без участі у проекті та свого схуднення не змогла б підкорити майбутнього чоловіка 36-річного Сєчкіна Ерогула, жителя міста Фініке, що у Туреччині.

 

Раніше ми писали: Ніжинка Ірина Стребкова вийшла заміж і переїхала до Туреччини

 

Пані Ірино, розкажіть, будь ласка, як Ви потрапили до Фініке і якими були ваші перші враження від цього міста?

В Туреччині я проживаю близько півтора року. Чесно кажучи, мені здається, що це містечко було створене для мене, і все життя доля мене вела саме до нього. Ще проживаючи в Україні, працюючи в університеті на своєму робочому комп’ютері, де писала наукові статті, я розмістила фото дороги обабіч якої ростуть апельсини. Я не знала де і ким та світлина була зроблена, мені вона просто припала до душі. Невдовзі я познайомилась з прекрасним чоловіком, з яким і одружилась. Саме він привіз мене до Фініке, де ми проживаємо вже майже два роки і де народили дитину. Мої турецькі родичі, коли побачили фото на моєму комп’ютері, одразу впізнали Фініке, тому я можу з впевненістю сказати, що мрії мають здатність матеріалізуватись. 

 

 

У Фініке проживає близько 10 тисяч мешканців. Основна сфера зайнятості місцевих жителів це – агропромисловість та садівництво. Напевно ви чули, що наше містечко називають апельсиновою столицею Туреччини. Хоча тут вирощують не тільки апельсини, є і гранати, авокадо, помідори, баклажани, теплиці для зимових овочів тощо. 

 

 

 

 

Можу зазначити, що культурне життя у нас можливо не таке гучне, як у великих містах, але воно є, і досить насичене. Люди зазвичай проводять час на природі, гуляють по набережній, п’ють чай у місцевих парках, граються з дітьми. Муніципалітет часто привозить до нас театри з великих міст, організовує фестивалі та виступи музичних колективів. Серед містян дуже популярними є народні танці, багато людей різного віку відвідують державний гурток танцю в рамках програми halk egitım. На концертах мерія міста час від часу пригощає всіх бажаючих апельсинами, чаєм та сімітами. 

 

 

Наше містечко маленьке, тому великих заторів немає. Все тихо і спокійно. Хоча спостерігаючи за тутешніми водіями, я дійшла висновку, що вони не дотримуються правил дорожнього руху. Часто можуть не пропустити пішоходів та їздити на червоне світло. До речі, найпопулярнішим видом транспорту у нас є мопеди та мотоцикли. 

 

 

 

Це містечко для тих, хто шукає мир та спокій. До прикладу, від мого дому до пляжу я можу дійти пішки. А по дорозі можу зірвати з дерева апельсин, витерти його об спідницю і одразу ж з’їсти. Під моїм під’їздом тече гірська річка і часто бачу як величезні черепахи прямують з моря до річки. 

Читайте також: Ірина Стребкова з турецьким чоловіком під ніжинською грушею
 

В Фініке проживає населення різних вікових груп: є і молоді люди, є і старші. Проте, для тих, хто хоче гучних розваг, варто зазначити, що містечко оточене знаменитими курортами та історичними місцями: за 18 кілометрів – Демре (батьківщина Миколи Чудотворця), за 100 кілометрів Анталія, за 60 кілометрів Кемер. 

 

Чи приїздять до вас влітку туристи?

У нас є готелі, але вони, здебільшого, розраховані на місцевих туристів. У мене таке враження, що муніципалітет міста спеціально вберігає нас від галасу туристичних потоків та навмисно не порушує наш затишок.

 

 

Мені бракує різноманіття спортивних секцій для жінок. Для чоловіків вибір досить великий, а от жінки змушені задовольнятись лише пілатесом. Мене це одразу трохи засмутило, адже в Україні я звикла відвідувати різні секції. Проте, я сама взялась вирішувати цю проблему і відкрила власний спортивний курс для жінок. 

 

Також мені не вистачає спілкування з земляками. На жаль, українців у моєму містечку немає. Мені вдалось зустріти лише одну жінку, яка проживає тут понад 20 років з нею ми і товаришуємо: разом святкуємо День вишиванки, печемо паски та робимо крашанки на Великдень. 

 

 

У нас є порт, де зимують яхти, саме завдяки цій локації до нас з’їжджаються іноземці: англійці, шведи, німці. Також, я знаю декілька літніх німкень та англійок, які на пенсію переїхали в Фініке. Повертатись до своїх країн вони не бажають, навіть попри те, що в Туреччині живуть самі. Вони стверджують, що турецький клімат не проміняють ні на які тумани Альбіонів. Я їх розумію, адже жити на європейську пенсію в Фініке – саме задоволення, тому що ціни тут помірні, не такі високі як в Анталії чи Кемері.

 

 

Єдиним недоліком я можу назвати перебої з електропостачанням в негоду. В нашому регіоні влітку часто бувають урагани та сильні вітри, які зривають мережу електропостачання. В такі дні зникає підключення до Інтернету та електроенергія. Проте, турецькі майстри дуже оперативно реагують на такі ситуації та місто дуже швидко повертається до звичного ритму. 

 

 

У нас є достатньо шкіл та садочків, як я вже згадувала, люди часто проводять час з дітьми у парках та на узбережжі. Для дитячого дозвілля інфраструктура дуже розвинута та безпечна. Перед пологами я довго думала, де мені народжувати: в Україні чи Туреччині. Врешті-решт, я обрала Туреччину і ні разу про це не пошкодувала, адже медичне обслуговування в державній лікарні було на високому рівні. До мене гарно ставились та піклувались турецькі лікарі та медсестри. Те саме я можу сказати і про сферу послуг в Фініке: продавці на ринках дуже привітні, завжди дадуть відповіді на всі запитання та розкажуть про товар. Я жодного разу не стикалася з грубістю чи хамством в Туреччині. У мене склалось таке враження, що в цій країні люди роблять все з повагою та любов’ю. Саме таку модель відносин ми плекаємо і нашій турецько-українській родині. Ми завжди святкуємо і українські свята, і турецькі. З шаною ставимось до традицій обох країни. Я вважаю, що саме в цьому запорука щасливого та мирного життя.