12 Травня 2020
2576
Напевно, найповніше масштаби людського буття передає театр. Свої міркування з приводу цього хочу викласти на прикладі Ніжинського театру ім. М. Коцюбинського. Ніжинський драматичний театр був заснований в той час, коли вся Україна помирала
Але, на жаль і війна внесла свої корективи. Вони виявились фатальними для вже спрацьованого театрального колективу. Доля розпорядилася так, що половина акторів Ніжинського театру змушені були брати участь в боєвих діях, а відтак було прийняте рішення, про таке собі «злиття» залишків Ніжинського театру з Миколаєвським. Воєнні роки виявились надзвичайно тяжкими як для артистів, так і для керівництва. Постало лише одне завдання-вижити!
Мельпомена починає відроджуватися з 1946-го року. З проклятої радянсько-німецької війни повертається невизнаний театральний герой: Б.Б. Лучицький, який став художнім керівником мистецького закладу. Повоєнні роки для ніжинської духовної святині стали тяжкими роками Відродження . Важливою сторінкою житті театру став 1949 рік. Із книги Г.В. Самойленка «Нариси культури ніжина»: У 1949 році, артисти театру, як уже говорилось були нагороджені медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» Така увага до артистів надихала колектив на нові творчі пошуки та плани.
У 1954 році ніжинці відсвяткували 20-річчя своєї царини акторського мистецтва. В історії театру почався продуктивний період, період вершини майстерності творчого колективу. Станом на 1 грудня 1954 року було зіграно аж 525 спектаклів!
І кожен з них не залишив байдужим людське серце. Звісно була ще одна біда, театр який знаходився на території Радянського Союзу, повинен був нести політичний, іншими словами комуністичний підтекст, а відтак, ряд п’єс було заборонено для постановки. А у 1965 році було поставлено спектакль «Кремлівські куранти».
У 70-80-тих роках центр культури Ніжина модернізується, наступає зміна акторських поколінь, настає час продуктивної праці з драматургами, і намагання насамперед абстрагуватися відносно соціально-політичного підтексту, який несла за собою тоталітарна політика Радянської держави.
Все ж більше уваги у 80-тих роках приділяється класиці, постановці творів, вище зазначених авторів, тобто театр не один раз повертався до того з чого починав свій шлях, до істинної спадщини українського самобутнього слова. Зовсім по новому була інтерпретована п’єса Г. Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці»
Артисти того часу виходять на новий, надзвичайно високий професійний рівень, це було очевидно кожному, акторське ремесло стає в ті часи брендом як серед високорозвиненої інтелігенції, так і серед простих людей.
В наш час театр, на жаль не є таким популярним як років 30-40 тому. Насамперед цієї популярності не вистачає серед ніжинської молоді, адже старше покоління, те, яке пам’ятає велику спадщину ніжинського театру, переживає ностальгію за тими скорботними часами. Вважаю, що ніжинським читачам буде цікаво почитати, що вони писали в книгу відгуків та пропозицій ніжинського театру, коли відвідували його.
30.12.2013.
«Вперше у вашому театрі. Браво!!! Шикарна вистава, прекрасні актори!!!
«Вистава дуже сподобалася,хотілося б бачити більше української класики»
02.11.2017 вистава «Як боги впадуть безпечно не буде»
« Це коли мама послі інсульта дак воспрінімається нормально виставу слухав харашо відбувся КАТАРСИС»
27.10.2017 «Безодня»
«Слава Україні!!!»
31.10.2015 «Варшавська мелодія»
Це неприйнятно!!! Чому вистава проходила на мові окупанта???
Отож, з вище наведених мною відгуків про Ніжинський театр можна сказати, що його відвідують полярно різні люди. Як освічені, так і не зовсім, як патріотичні, так і байдужі до цієї проблеми, але вони всі хоча б один раз відвідували цей священний будинок! І я поставив перед собою мету: на словах почути від ніжинців як вони ставляться до театру, і взагалі, що вони знають про нього.
Мною було проведено таке собі невеличке опитування серед перехожих, яке стосувалось ніжинського драматичного театру ім. М.Коцюбинського. Запитував я ніжинців доволі легкі на перший погляд речі. «Чи є в Ніжині театр», «чи були ви хоча б один раз в театрі», «ім’я якого видатного діяча носить Ніжинський театр», «на вашу думку чи треба змінити назву театру»? (якщо так, то чиє потрібно присвоїти ім’я.) «Що ви можете сказати про історію Ніжинського драмтеатру»? Пропоную читачу результати такого опитування.
Валентина 75 років, пенсіонерка. «Поки була молодшою не пропускала жодної вистави, до театру ніколи не ходила сама, завжди зі своїм чоловіком, він хоч у мене не дуже і романтичний, однак до театру «ходять парами», принаймні так раніше було, каже Валентина і додає Та зараз правда молодь уже не та…. Зараз дуже рідко ходжу туди, хіба що раз у рік, а то і рідше адже Мені уже далеко не вісімнадцять, і зайвий раз навіть важко на базар сходити, здоров’я не дозволяє».
Інна 31 рік, продавець: «Поклавши руку на серце скажу, що раніше ніколи не ходила до театру, ніколи не цікавилася ним, за часи студентських років один раз відвідала царину театрального мистецтва, і залишилася, по правді сказати байдужою.
Однак, з роками мені частенько доводилося бувати в різних колективах, в тому й числі серед людей які є палкими шанувальниками театру. І я мушу сказати, що з часом моя думка змінилась. Не можу повірити, що таке кажу, але я стала палкою шанувальницею театру, однак зараз немає часу на це «окультурювання», в пріоритеті інші речі, маленькі діти, робота, на очищення душевних переживань, чесно кажучи немає часу».
Максим, 17 років студент першого курсу. «Не дуже люблю походеньки в театр, я ще зовсім молодий, а відтак і не повинен замислюватись над серйозними філософськими справами, але все ж інколи ходжу туди, тому що класика, буде в моді завжди, а це потрібно цінувати!
На запитання: «Чи потрібно перейменувати театр»? Всі відповіли, що потрібно залишити так як і є.
З проведеного дослідження маю зазначити, що в цілому відповіді щодо театрального мистецтва є позитивні, але в наш час, коли в моді, серед підлітків, кінотеатри з показами різних бойовиків та фентезі, а світогляд старшого покоління заполонила політична складова,театру відводиться другорядне місце. Проте, ця царина мистецтва настільки стала брендовою, що навіть найбільші скептики ставляться до неї з великим розумінням та повагою, як до чогось священного та сокровенного!
Студент НДУ Станіслав Кармазін
