7 Липня 2020
2070
У численних виданнях радянської доби, присвячених перемозі радянського народу у Другій світовій війни, тема евакуації або замовчується, або подається в загальних бравурних тонах, без посилання
Микола Тимошик
79 років тому німецькі війська окупували Чернігівщину
Фальшивість видань радянської доби
У численних виданнях радянської доби, присвячених перемозі радянського народу у Другій світовій війни, тема евакуації або замовчується, або подається в загальних бравурних тонах, без посилання на реальний стан справ. Скажімо в енциклопедичному словнику «Чернігівщина», виданому з маркою «Української Радянської Енциклопедії» напередодні розвалу СРСР, в 1990 році, ця болюча тема означена двома штампованими реченнями в дусі кращих фальшивих зразків радянської пропаганди:
«Як і весь радянський народ, трудящі Чернігівщини піднялися на захист Батьківщини… Проведено часткову евакуацію в східні райони країни населення, а також промислового устаткування, колгоспної худоби тощо».
А тепер спробуємо на реальних фактах показати, як організовувалася та «евакуація колгоспної худоби тощо» у розрізі одного чернігівського села.
Обеліск пам’яти 303 данинців, які не повернулися додому із фронтів Другої світової війни
На початку – штрих до загальної картини, на фоні якої це все відбувалося.
Німецькі війська увійшли у Чернігів 9 серпня 1941 року, а 20 серпня окупували всю область. У результаті тривалого ігнорування вищим політичним проводом країни сигналів радянських дипломатів про реальність планів Гітлера розпочати війну проти СРСР вже в ближчому часі, а також фактичного обезглавлення верхівки радянських збройних сил під час численних чисток з другої половини 30-х років у її рядах «ворогів радянської влади» червона армія, як і країна в цілому, виявилися не готовими до війни.
Влада напризволяще кинула мільйони своїх громадян
Давши наказ спішно відступати на схід, радянське керівництво залишало напризволяще мільйони своїх співгромадян. Більше того, не подбала про те, як воно буде виживати в умовах окупації. Свідченням цьому – вказівки з Москви спішно евакуйовувати все майно, що було в колгоспах. Йшлося про те, що із села слід було вивезти всі продуктові запаси, всю живність і всю техніку, аби нічого не залишити окупантам.
Вцілілі рядові Другої світової війни із Данини на сцені сільського клубу. Світлина 80-х років ХХ ст.
Для колгоспів тодішніх Ніжинського, Лосинівського і Носівського районів місцем евакуації була визначена… Саратовська область Росії.
Головою данинського колгоспу ім. Шевченка на той час був Григорій Татаренко. Йому та кільком членам правління й довелося самим приймати непрості рішення про те, що евакуювати, якими силами і яким способом. Справа в тім, що ніяких узгоджених дій у цьому питанні влада не передбачила. Вона тоді евакуювалася першою. Колгоспникам доручили діяти «за обстановкою».
Чи то запізно було передано вказівку з району, чи в Данині, як завжди, не поспішали виконувати будь-які вказівки зверху й чекали на інші, але та фатальна евакуація готувалася вже після того, як десь із-за рівчацького боку Шатури вже доносилися залпи канонад. То наступали німці. Радянські війська залишили територію району ще кілька днів тому.
Евакуювати колгоспне добро в невідомість було доручено 25-м данинським колгоспникам. То були здоровіші підстаркуваті чоловіки й жінки та підпарубки, яких за віком не призвали в армію. Шестеро з них були на конях. Інші 20 - піші. З-поміж таких був і 17-річний юнак Іван Коваль.
Що і як вивозили із села?
На момент збирання автором цих рядків фактів до цієї розповіді він залишався в Данині єдиним живим свідком і безпосереднім учасником тієї драматичної евакуації. Тому його спогади стали першорядними в написанні цих сюжетів.
Спущений із району початковий маршрут слідування цього обозу був таким: Данина - Лосинівка - Талалаївка з виходом правобіч цього села в напрямку на Ічню і далі – на московську трасу в бік Батурина.
Що ж мали супроводжувати ці люди з максимальною швидкістю далеко вглиб Росії?
Один із наймолодших на літо 1941-го евакуаторів колгоспного стада з Данини до Саратова.
із головою організації ветеранів війни і праці Данинської сільради Парасковією Іллівною Кошмою. Світлина 2014 рокуЗа спогадами Івана Коваля, три підводи були вщерть завантажені мішками із борошном та зерном (машин тоді в данинському колгоспі не було). Ще на двох підводах умістилося в бідонах усе вчорашнє і ранкове молоко з тваринницької ферми. На початку обозу поставили два наявні в колгоспі гусеничні трактори (тоді основна техніка знаходилася в МТС). За головою колони мала йти колгоспна череда: близько двох сотень корів і телят.
Рано-вранці, після ранкового доїння, рушили із села. З курявою, гамором, нерозберихою, острахом, плачами родичів, ревінням худоби.
Череда уперто не хотіла переходити «кордону» села
Рух той несподівано уповільнився на межі, що відділяла данинські й лосинівські землі. Мудра і сильно налякана колгоспна череда, що звикла пастися лише по один бік «кордону», видно, зрозумівши, що спрямовують її на «чужину», пустилася врозтіч, норовила вертатися назад, до села. Найбільше дісталося тоді пішим погоничам. Головним із них був Михайло Калюжний (Світенків). А «бойовими» помічниками значилися Іван Коваль, Степан Мірошник і Татарчук.
Не описати пригод і тривог, які випало перенести цим людям на початковому шляху тієї наперед провальної, з об’єктивних причин, евакуації.
Перша біда спіткала данинський обоз під кінець другого дня мандрів - за Талалаївкою. Колгоспна череда «підхопила» десь дорогою ящур – страшну інфекційну хворобу, яка миттєво поширюється і косить корів. Слід було б терміново вибраковувати хворих тварин на ранній стадії; заслаблих, за тодішніми приписами, - добивати й закопувати. Однак у групі обозників зоотехніка не виявилося, визначати хворість тварини «на око» не виходило. Отож, продовжували гнати всіх підряд. Тих корів чи телят, що падали, залишали напризволяще.
Як рятували підбитий радянських «кукурузник»
Ще одна непередбачувана зупинка була під Іржавцем, вже на ічнянській стороні. Обіч ґрунтового тракту у полі стояв підбитий наш «кукурузник». Так називали в народі малий авіалітак, кабіна якого була розрахована лиш на одного пілота. Поранений льотчик-червоноармієць просив про допомогу.
Слід було вручну підкотити поламану триколісну машину по рихлому буряковому полю до яру і звідти спробувати розігнати з розбігу, аби мотор завівся. Морочилися з тим «кукурузником» кілька годин, але нічого не виходило. Мотор мовчав. Мусили покинути льотчика напризволяще і запускати в рух знесилений обоз далі.
Вже рахували кілометри до наступного привалу та прикидали, за скільки часу доберуться до Конотопа. Однак… Подальшу евакуацію довелося припинити. Назустріч обозу, з боку Ічні, їхали німецькі мотоциклісти.
«Гут! Домой!»
Таким чином, поки данинці вибиралися ті три дні другорядними шляхами на більш-менш пристойний твердий шлях східної частини Чернігівщини, який виводив на московську трасу, вся область уже була окупована завойовниками. То тут, то там пролітали в небі літаки в напрямку на Москву. Й не можна було розібрати, чиї вони і чи не почнуть бомбардувати розшарпану, і вже зовсім не організовану колону одинокого бідного колгоспу з густонаселеного лосинівського куща.
Втім, німці той селянський обоз не розстріляли. Один з офіцерів показав протягнутою рукою в протилежний бік руху обозу і ламано вимовив два слова: «Гут, домой!».
* * *
В село «евакуатори» поверталися різними шляхами і різними групками – так виявилося легше гнати худобу. З усього великого стада колгоспних корів, яке районне партійне начальство наказало доправити до Саратова, в Данину вдалося повернути менше третини стада. За загублені трактори ніхто й не питав – їх мусили покинули там, де мотори з’їдали останні краплі пального.
Заправити «сталевих коней» не було за що та й ніде. Про це в інструкції райкому партії не йшлося.
За спогадами мого співбесідника Івана Івановича Коваля, коли в зворотному шляху проходили через Лосинівку, там чи не в кожному дворі у центрі містечка стояли пушки.
Тоді данинці ще не знали, що на наступні більш ніж два з половиною роки саме звідти, з Лосинівської німецької комендатури, надходитимуть у село різноманітні вказівки щодо того, як вони житимуть в умовах нової окупаційної влади.
