11 Листопада 2020
1364
Майже половину призовників від планового завдання вже відібрано та направлено на строкову військову службу фахівцями Чернігівського обласного ТЦК та соцпідтримки. – На сьогодні ми вже відправили 197 осіб
– На сьогодні ми вже відправили 197 осіб, зокрема 122 – до ЗСУ, 65 – до Нацгвардії України і 10 – до Держприкордонслужби. Складністю цього призову є те, що він проходить в умовах карантину та вимагає дотримання санітарних заходів на збірному пункті. Наразі всі призовники, які підлягають призову, проходять обов’язкове тестування на COVID-19. ПЛР-тести перед прибуттям до нас хлопці роблять у лікарнях за місцем проживання за рахунок коштів місцевого бюджету. Уже маємо кілька випадків захворювань. Юнаки не мали жодних симптомів, але лабораторно було підтверджено інфікування. Тому до цього питання ставимося дуже відповідально, – розповів начальник сектору комплектування Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки полковник Сергій Шатило.
Для 20-річних братів-близнюків Ярослава і Валентина Волевачів строкова служба розпочинається в один день. Вони радо погодилися, коли їм запропонували їхати з рідної Держанівки Носівського району на Львівщину. Після школи разом вчилися за спеціальністю «машиніст тепловоза-електровоза», а нині потрапили у військо.
– Кожен чоловік, на мою думку, має відслужити – це його обов’язок як захисника своєї країни, дому, власної сім’ї. За потреби, коли настане час, слід завжди бути готовим стати на сторожі миру, – розповів Валентин.
– На Сході України нині така ситуація, що військова підготовка не завадить. Що таке війна, знаємо не з чуток, адже наш батько – інвалід війни, воював два роки в Афганістані. Він дуже позитивно поставився до нашого вибору, попри те, що йдемо у військо вдвох. Старша сестра нині працює у Києві й батьки лишаються практично самі. У матері було певне хвилювання, з огляду на події у Донбасі, проте ми її переконали. Багато хто з хлопців бажає служити поблизу дому, але це не про нас. Тож їдемо до Львова у підрозділ Нацгвардії, – додав Ярослав.
– На Сході України нині така ситуація, що військова підготовка не завадить. Що таке війна, знаємо не з чуток, адже наш батько – інвалід війни, воював два роки в Афганістані. Він дуже позитивно поставився до нашого вибору, попри те, що йдемо у військо вдвох. Старша сестра нині працює у Києві й батьки лишаються практично самі. У матері було певне хвилювання, з огляду на події у Донбасі, проте ми її переконали. Багато хто з хлопців бажає служити поблизу дому, але це не про нас. Тож їдемо до Львова у підрозділ Нацгвардії, – додав Ярослав.
Брати Волевачі мріють здобути в армії справжню військову підготовку, а потім, можливо, оберуть контрактну службу.
Павло Лозицький з міста Ніжин Чернігівської області бажає одного – захищати свою Батьківщину.
– Вдома лишилися батьки й рідна сестра. Ніхто не сумнівався, що я служитиму. До призову вчився на оператора залізниці. Рік пропрацював, і – сюди. Вважаю: щоб професійно брати участь у бойових діях, спочатку слід учитися військовій справі. Для цього і потрібна строкова служба, – сказав Павло Лозицький.
Як зазначають представники Чернігівського обласного ТЦК та СП, більшість призовників направляють у навчальні центри ЗСУ. Для призовників, які будуть проходити військову службу далеко від дому, передбачено сухий пайок на добу, де є сніданок, обід та вечеря.
Кореспондент АрміяInform Ігор Березинський
Фото автора та Олега Сидорова
