Завантаження ...
banner
banner

Міжнаціональний проєкт, що став візитівкою Ніжина

15 років тому 16 грудня 2005 року біля Ніжинського консервного комбінату було урочисто відкрито пам’ятник символу нашого славного міста ─ ніжинському огірку. Це перший пам’ятник, який встановлено на території України плодоовочевій культурі.


Сторінками календаря знаменних і пам’ятних дат міста Ніжина на 2020 рік.

15 років тому 16 грудня 2005 року біля Ніжинського консервного комбінату було урочисто відкрито пам’ятник символу нашого славного міста ─ ніжинському огірку. Це перший пам’ятник, який встановлено на території України плодоовочевій культурі. Пам’ятник являє собою скульптурне зображення погрібця та діжки з огірком сорту « Ніжинський місцевий». Автор проекту ─ місцевий митець Леонід Воробйов. Огірок зроблений з граніту унікального зеленого кольору, привезеного з Італії. Скульптурна композиція символізує давній процес засолення огірків: у дерев’яних діжках, які ставили в прохолодний льох (заглиблена у землю споруда (сховище) для цілорічного зберігання харчових продуктів)

Цей давній овоч має не лише тисячолітню історію культивування, а й незабутні смакові якості. Огірки почали вирощувати в 3 тисячолітті до н. е. на території сучасної Індії. Його смак та лікарські властивості оцінили ще древні китайці. А єгиптяни та греки зображували продовгуватого овоча у власних культових спорудах. 

На початку XVII століття на територію Ніжина греками-переселенцями було завезено незнане доти в цих краях насіння  огірків, які мають овально-конусну з бугорками по всій поверхні форму і не утворюють порожнин за умови тривалого перебування в розсолі, зберігають хрусткість та пружність. Ніжинські ґрунти, що містять багато вапна і мають особливий склад, виявилися сприятливими для зеленого овоча. Його почали сіяти на прилеглих до Остра ділянках і чималі огіркові урожаї не змусили себе довго чекати. Окрім розведення на просторах міста огірків, заслугою греків є і практика соління цих овочів. Тривалий час (до середини  ХІХ ст.) рецептом особливого огіркового посолу володіли лише греки і тільки пізніше  таїнство соління стало відоме іншим жителям міста. 1850 рік вважаться  офіційним початком соління огірків у Ніжині. Все через те, що з середини ХІХ століття деякі підприємливі ніжинці створюють цілі міні-підприємства, котрі спеціалізувалися на вирощуванні та засолюванні огірків. Першими  промисловцями, що зайнялися цим бізнесом, були підприємці-євреї Гольденберги. Завдяки їм маленькі й хрусткі ніжинські огірки стали відомі далеко за межами Ніжина, їх споживали не тільки царі, а й прості жителі багатьох міст України та Російської імперії. Наприкінці ХІХ століття виробництвом славетного огірка займалися вже великі підприємства.

Залежно від історичних подій ─ революцій і війн, відповідних спадів і підйомів економіки, огірковий промисел то скорочував обсяги й зовсім зупинявся, то знову відроджувався. Починаючи з 1920 року виробництво ніжинських огірків почало щорічно зростати і, вимірювалося вже не діжками, а вагонами. У ХІХ столітті слава про ніжинські огірки вже гриміла на півсвіту ─ у дерев'яних діжках їх доставляли в 56 країн. Ці зелені овочі завжди були в пошані не тільки серед простого люду, а й у можновладців. Існує багато легенд та народних переказів, за якими ніжинські огірки прийшлися  до смаку імператриці Катерині II і скуштувавши їх, вона наказала, неодмінно постачати їх до царського столу в Петербург. Розповідають також легенди і про відомого полководця Потьомкіна, котрий спробувавши одного разу ніжинські корнішони, так їх полюбив, що навіть перебуваючи на фронтах другої російсько-турецької війни (1787-1792 р.р.),  посилав гінців за ніжинськими делікатесами аж із самого Очакова ─  за сотні верст.                                                                                          
У  вересні 2013 року ніжинці започаткували міський фестиваль "Його величність, Ніжинський огірок" і проводять його кожного року восени.
 
Сорт «Ніжинський місцевий» став національною гордістю українського народу та візитною карткою нашого славетного міста над Остром.

Л. Кот, науковий співробітник відділу «Природа Приостер’ я» НКМ ім. Івана Спаського
Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: