Напередодні свята усіх закоханих, соціально-гуманітарний відділ Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя продовжує знайомити із закоханими, чиї долі та історії кохання пов’язані з Ніжинським вишем.
Напередодні свята усіх закоханих, соціально-гуманітарний відділ Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя продовжує знайомити із закоханими, чиї долі та історії кохання пов’язані з Ніжинським вишем.
Історія Олександра Самойленка, ректора Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, та Олени Самойленко, кандидата педагогічних наук, доцента кафедри педагогіки, початкової освіти та освітнього менеджменту – ще один яскравий приклад того, що кохання є формулою щасливих сімейних стосунків на все життя, а схожий світогляд закоханих сприяє міцності почуттів.
- Саме у суворі лютневі дні я зустрів дівчину, яка запалила моє серце. 6 лютого 1993 року відбулася та історична зустріч, яка, можливо, мало чим вирізняється від знайомства сотень, а то й тисяч пар у різних куточках світу. Це сталося на весіллі у наших друзів, де з боку нареченого я був дружком (свідком), а Олена була запрошена з боку нареченої. Ми спіймали погляд один одного, й з цього часу вже практично не розлучалися.
Щовихідних я приїздив додому (на цей момент ще навчався на випускному курсі у Чернігові), взяв направлення на практику до Ніжина, щоб більше часу бути разом, а потім і на роботу. Через півтора роки ми побралися. Як потім з’ясувалося, Олена не збиралася з певних обставин йти на це весілля, але подруги переконали її в необхідності «розвіятися». Тому, ми сприйняли це як дарунок долі, бо більше двадцяти років прожили в одному місті, навчалися у сусідніх школах (Олена в №7, я в №1), але до цього ніколи не зустрічалися.
Звичайно, 1990-ті стали серйозним випробовуванням для багатьох родин. Олена вчилася і працювала, я розпочав свою роботу в нашому славетному університеті, де на той час, як і в усій молодій країні, по кілька місяців була затримка у заробітній платі. На роботу ходили пішки, жили досить скромно, хоча й окремо від батьків, а на вихідні у них «підхарчовувалися».
Переконаний, що життєві складнощі та фінансові труднощі перевіряють справжність почуттів і зміцнюють родини. Нам вдалося подолати всі ці негаразди і вже більше 26 років ми разом. Господь дарував нам двох чудових дітей – Анастасію та Андрія. Старша – вже пані, цілеспрямована та самостійна, а меншому – лише 6 років, тому молодість продовжується.
У День закоханих хочу побажати нам усім – СПРАВЖНЬОГО КОХАННЯ, щирого і безкорисного, яке зігріває душу, примушує більш ритмічно битися наші серця, дозволяє долати усі перепони, дарує нам щастя та радість від спілкування.
КОХАЙТЕ І БУДЬТЕ КОХАНИМИ!
