15 Серпня 2017
2169
Третє серпня, полудень, спека. На комунальному ринку Ніжина прилавки в огірках. Корнішони перед входом продають дід і баба з Берестовця Борзнянського району по 10 гривень за кіло. Трохи більші — по 8 гривень
Володимир Боровик вирощує цибулю, капусту
Поспішають на автобус, вже спродали два великі білі мішки, залишилася невелика торбочка. На самому базарі огірки по 10-12 гривень, деякі продавчині правлять і по 15, та ніхто не бере. Домашні помідори можна сторгувати за десятку. Сирий качан цукрової кукурудзи — по три гривні штука. Вареної немає. Картопля відбірна — по 8 гривень, можна знайти і по 5. Трохи меншу за куряче яйце.
До речі, про яйця. Десяток домашніх коштує 25 гривень. Сир — 40-50 гривень за кіло. Сметана, півлітрова баночка, —17-20 гривень. Півторачка молока — 15. Стільки правлять і за свіже, і за те, що вже почало скисати.
Груші — 15 гривень. На одному з прилавків — карасі розміром з чоловічу долоню, 40 гривень за кіло. Над ними рояться мухи. Тільки привезли, спекотно, риба вже і не дихає.
— Ловимо сітками в озерцях біля Десни, — розповідає продавчиня. — Був і лин, і лящ. Розібрали.
У м’ясному павільйоні висять кілька липучок, та від мух вони не рятують. М’ясники ганяють комах над товаром білими ганчірками. Закликають покупців: «Віддам дешевше, тільки беріть». Яловичини немає, домашньої птиці теж. Лише свинина. М’якоть без кістки — по 100 гривень за кіло. Необрізана порібрина — 75. Сало товщиною на два пальці — по 50. Печінка — 40 гривень, обрізна голінка — 20. За велику ніжку на холодець, відрізану по самий колінний суглоб, хочуть 15 гривень. Не береш, ідеш далі — віддають за десятку.
Мед — від 50 до 70 гривень за півлітрову баночку. Куштувати дають, не жаліючи.
Ходжу між рядами. Покупців мало. Увагу привернув мішок з цибулею. Кожна розміром з міцний чоловічий кулак.
Ходжу між рядами. Покупців мало. Увагу привернув мішок з цибулею. Кожна розміром з міцний чоловічий кулак.
— Скільки?
— 10 гривень за кілограм.
— Звідки?
— З села Лосинівка Ніжинського району, — говорить продавець, 55-річний Володимир Боровик, працює єгерем.
— Що за сорт? Така крупна. Можливо, це крутянська? — цікавлюся.
— Голландська. Я українським насінням не користуюся. Бо можна прогадати: то не зійде, то ще щось. У нас у 90-ті роки цю галузь занедбали.
Цибулі вирощую небагато, кілька соток. Стільки ж огірків. Ми капустяники. Раніше на Ніжинщині село Леонідівка займалося вирощуванням добірної домашньої капусти. Нині чомусь відмовились. А я як почав з 1987 року городину на продаж возити, так і по цей день. У нас це сімейна справа. Дружина, два сини і я.
За 32 роки вперше цьогоріч капуста була по 17 гривень за кілограм. Нині по десять продаю, екологічно чиста. У лютому я тільки насіння закуповую на 15 тисяч гривень. Сіємо в теплицю. її газом дорого топити — опалюємо дровами. Слава Богу, їх вдосталь.
Вирощуємо редис на продаж і розсаду капусти, 20-30 тисяч стебел. Потім висаджуємо її під агроплівку: під нею ніякі шкідники не нападають, труїти не треба. Удобрюємо органікою. Є хазяйство, збираємо гній, послід, ще й виписуємо перегній в агрофірмі «Лосинівська». Щоб виростити не тільки крупні овочі, а й смачні, потрібно, аби хімії було мінімум. У мене свої клієнти. Хто хоч раз покуштував, приходить знову.
— Володимире Михайловичу, ви агроном?
— Я технік-механік. Закінчив ніжинський технікум. Треба крутитися, а не жалітися. Тоді толк буде.
Раніше я овочі у санаторій «Пролісок» здавав. Та ввели тендери на закупівлю. А виграти тендер — нелегка справа. Та я не опускаю руки. Он, подивіться, яка міцненька головка, — простягає качан. Пахне капустою з городу. — Не треба лінуватися, тоді і гроші будуть. Вони завжди потрібні. Он сусід дав штани камуфляжні, тепер могорич треба нести, — сміється Боровик. — Я ваш «Вісник» ще з 90-х років читаю. Ніколи не думав, що і сам туди попаду.
Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №32 (1631), 10 серпня 2017 року
